Одне з українських «місць сили» Скелі Довбуша, що знаходяться на межі Івано-Франківської  та Львівської областей, вважаються чи не наймістичнішим туристичним об’єктом Карпатського краю.

Ці Скелі Довбуша знаходяться в районі села Бубнище. ⚠️ Але не варто плутати «Скелі Довбуша» зі «Стежкою Довбуша» що в Яремчі, бо то зовсім інша місцевість.

 «Місце сили» – так називають езотерики доісторичні кам’яні масиви, де можна відновити життєву енергію та зазирнути в обличчя вічності.

Тут, в оточенні кам’яних гігантів, що колись утворилися на дні прадавнього моря, яке змінилося сьогодні на смарагдові ліси, ми відчули себе за межами реального світу.

Враження складно передати словами – на це треба поглянути, осягнути, усвідомити, охопити цю реальність всіма органами чуттів.

Комплексна пам’ятка природи «Скелі Довбуша» лежить на висоті 668 м над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м, що утворились більше 70 млн років тому на дні палеогенового моря. Кам’яний лабіринт завширшки 200 м тягнеться серед буково-смерекового лісу зі сходу на захід майже на 1 км.

До нашої ери тут знаходилося язичницьке святилище. З поширенням християнства на його місці утворився давньоруський печерний монастир-скит, а потім і сторожова фортеця, що простояла до XVI століття. Стародавні перекази розповідають, що загони опришків Олекси Довбуша зберігали в цих печерах відібране у багатіїв добро.

Підійшовши ближче до скель відчуваєш себе маленькою мурахою… На перший погляд здається, що ти потрапив в неймовірний світ. Світ, який існує незалежно від усього…  світ, який знає таємниці Довбуша та козаків-характерників. Світ, який бачив мудрих жерців та мольфарів, доторкався до таємних обрядів язичників.

Це каміння немов чекає того, хто доторкнувшись до нього, почує всі таємниці цього лісу.

На одній скелі збереглися ступені — раніше вони вели до храму, зведеному в Х столітті н.е. на місці колишнього язичницького капища. Може, саме це і є причиною того, що на Скелях Довбуша існує дуже потужний потік енергії.

Скелі Довбуша також приваблюють туристів «чистилищем» — вузьким тунелем між скелями, через який насилу може пройти людина. Кажуть, що пройшовши цим тунелем, можна очистити всі гріхи.

Звичайно і ми вирішили пройти глибоку і темну тріщину, так зване, «Чистилище».

На дні цієї ущелини завжди панує напівтемрява. Ми  пробиралися по вузькій потайній стежці, а денне світло ледь пробивалося крізь щілину кам’яного мішка. Все глибше протискуючись у вузькій тріщині, ми дійшли до точки неповернення… Це був іспит на витривалість, це була боротьба з фобіями. Проходячи крізь щілину, ми ніби залишали все позаду…

 Рухатися можна було тільки боком і сплюсненим корпусом, при цьому високо піднімати ногу. Ніякої свободи руху, простір обмежений до мінімуму. Чіплятися нема за що, стіни відшліфовані до блиску чи природою, чи то тілами грішників. Хто йшов попереду подавав руку наступному.

В такі моменти, хочеться покинути весь пройдений шлях і повернутися назад. Хочеться пройти дам де легше. Але чи віра в себе, чи підтримка друзів не дає зробити крок відступу. Зібравши всю свою рішучість ти просто робиш крок вперед і потім ще один… Звичайно, десь було дуже складно протиснутись, в якісь моменти тебе покидала віра в свої можливості, але ми це зробили.  

Мені здається, те чистилище, як наш життєвий шлях: ти можеш повернутися туди звідки почав, а можеш зібравши себе по крапельках протиснутись  вперед і потім довго радіти від того, що ти зміг!!!

Унікальний скельний комплекс названий на честь легендарного опришка Олекси Довбуша.
Це неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель, каменів, що нагадують дивовижних істот, покраяне глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками.

Основна частина комплексу – це таке собі скупчення кам’яних брил. У стінах скель вирубано декілька печер невеликого розміру. 

«Скелі Довбуша» відомі не тільки як пам’ятка природи, а й як важливий історичний об’єкт. Встановлено, що цей скельно-печерний комплекс вже у Х ст. використовувався людьми в якості помешкання та фортеці.

Печерні приміщення мають всі ознаки перебування людей: чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, прямокутність,чиста обробка стін.

  За часів перебування на цій території Олекси Довбуша, печери були місцем проживання та переховування скарбів.
Також у комплексі є криниця, вирубана у скелі, перекрита аркою. Зараз вона має глибину усього 4 метри, а раніше була набагато глибшою і слугувала великим резервуаром для дощової води.

Залишається загадкою, як багато століть тому люди зуміли побудувати такі печери , користуючись лише самими примітивними інструментами.
До сих пір печерний комплекс з драбинами і колодязями так і не вивчений, але поглиблення в м’якій скельній породі говорять про те, що всередині природних гротів колись були різноманітні конструкції з дерева.

Ми пройшлися потаємними стежками й ходами, через темні ущелини, каміння та глиби.

Кожна зі скель має свою цікаву і незвичайну назву: Голець, Колобок, Австрійка, Парус, Тюльпан, Бівачка, Броненосець та Шуршун. 
Чому саме такі назви мають ці скелі – часом важко сказати; багато з них продиктовані самою формою каміння, інші навіяні містичними переказами.

Піднявшись на скелі ти відчуваєш простір навколо себе всім своїм тілом. Від висоти паморочиться в голові і ти відчуваєш шалене тремтіння в усьому тілі. Може це страх… а може відчуття свободи…

Тут Карпати зовсім інші, а краєвиди просто зводять з розуму. Мені здається, що саме на цих скелях народжується сила духу та рішучість. Саме тут приймаються доленосні рішення та кардинально змінюються погляди на світ.

Зробивши необачний крок вперед ти можеш стрімко полетіти вниз, а можеш вдихнувши на повні груди чистого повітря злетіти вгору і насолоджуватися всіма дарами Всесвіту.
І саме головне! Вибір за тобою.

   Доволі часто на скелях можна помітити альпіністів. Кажуть, що це чи не найкраще місце для скелелазіння в Україні. Висота деяких скель сягає 80 метрів.

Враження складно передати словами – на це треба поглянути, осягнути, усвідомити, охопити цю реальність всіма органами чуттів.

Навколо простягається буковий ліс. Диву даєшся, як коріння чіпляються за каміння, а дерево знаходить силу для зростання прямо на скелях.

 Неодноразово скелі Довбуша відвідував Іван Франко та навіть присвятив унікальній пам’ятці низку поезій.

Інфраструктура довкола заповідника досить розвинена. Поїсти і відпочити туристам пропонують гостинні колиби. А любителі пожити у наметі можна зупинитись на місці централізованої стоянки, яка спеціально для цього обладнана.