Кожен наш похід в гори – це маленьке особливе життя, в якому присутній  і страх, і подив, і захоплення, і невпевненість в собі. Але кожного разу, заходячи на вершину гори або гірський хребет затамовуєш подих від Божественної краси довкола.

Наш похід на гору Синиці  був дуже емоційний. Природа подарувала нам неймовірні краєвиди та прекрасну погоду. Зупиняючись кожні сто метрів, хотілося запам’ятати кожен пейзаж, кожен витвір природи.

Ми пройшлися скельним каньйоном, бачили кам’яне урочище, велетеньські розсипи каміння, печери, готували обід на вогнищі…

Чи був цей похід тяжким? Звичайно, він був не простим.

Гора Синиці (1186 м.) – одна з вершин Покутсько-Буковинських Карпат, розташована в межах села Криворівня, Верховинського району Івано-Франківської області. Гуцули ще називають цю гору Довбушанкою, адже вважають, що відомий ватаг опришків колись жив там і заховав в «Довбушевих коморах» золоті скарби. 

На самій вершині гори розташований справжній кам’яний рай, що височіє могутніми брилами висотою 15-20 метрів.

Тумани, різнобарвні схили, мідні трави і прозоре повітря – осінь у Карпатах особлива.

В цьому поході, ми з нашою групою споглядали справжній танок туману в горах… це коли щохвилини туман то підіймається то осідає вдосконалюючи природну картинку.
А ось, кут сонячного проміння трохи змістився і почав підсвічувати та надавати іншого відтінку деревам, сіну в копичках.
А на небі то з’являється то ховається блакитний небосхил.

Бути тут і тепер – саме про Карпати, тут можна безкінечно стояти і споглядати «театральну гру природих явищ».

Хто хоча б раз побував в горах, обов’язково захоче ще їх побачити.

Підйом на гору був не дуже стрімким. Чисте гірське повітря паморочило голову. А краєвиди просто зводили з розуму.

Піднімаючись все вище і вище ти в захваті від краси довкола. Здається, що гори торкаються неба, яке ніжно закутує верхівки гір своїм покривалом, ніби ховаючи їх від нас. І з кожним кроком все змінювалося, ніби хтось змінював кадри на проекторі.

Ще тепле осіннє сонечко, пробиваючись через норовливі хмаринки, підсвічувало все навкруги, наповнюючи природу неперевершеними фарбами осені.  

Ідучи стежкою вгору та намилувавшись фантастичними панорамами навколишніх сіл і гірськими краєвидами, ми зайшли в ліс…

Ступаючи в царство лісу ти наповнюєшся енергетикою цього місця.  Тут настільки тихо, що ти чуєш своє дихання та серцебиття.

Карпатські ліси дуже особливі. Здається, що вони віками оберігають таємниці цього краю. І з кожним кроком ти відчуваєш, що знову якась містична історія буде для тебе відкрита.

Окрасою даного гірського масиву є так званий кам’яний каньйон Довбушеві комори»  — геологічна пам’ятка природи місцевого значення.

Дві величезні стіни, порослі мохом і папороттю, оточують маленьких людей, що йдуть по цій ущелині довжина якої більше 50 м, ширина внизу – близько 4 м, а глибина сягає до 20 м. Саме там був знятий один з епізодів українського художнього фільму «Олекса Довбуш» 1969 року.

Тут за переказами старожилів часто переховувались і навіть зимували карпатські месники – опришки під орудою ватажка Олекси Довбуша.

Варто зазначити, що містичний дух скель так і манить магнітом помилуватися їх величчю.

Скельний коридор можна вважати справжнім витвором природи, адже не скрізь можна побачити таку красу величезних каменів і відчути дух легенд та повір’їв, що пов’язані з народними месниками.

Довбушеві комори вразили мою уяву. Величезне каміння, немов велетні стояли на твоєму шляху. Здавалося, що якась невідома сила принесла  їх сюди. Вони були повсюди…

Проходячи ущелиною мені здалося, що я досягла стану відчуття якихось дивних речей. Все ніби змінилося. Мені здалося це місце особливим. Тут відчуваєш себе такою малою, беззахисною, вразливою. Я відчула, що знайшла якесь особливе місце, яке зачарувало мене з першого кроку. Здавалося, що пройшовши поміж цих велетенських скель, ти позбудешся своїх фобій та відчуєш всю глибину свого життєвого шляху.

Краса Карпатського лісу, ще не залишила байдужим жодного туриста. 

Ну, а потім на нас чекав смачний обід приготований на вогнищі: кулеша з бринзою та сосисками, а також трав’яний чай з печивом.

У Карпатських горах все ніби створено для відпочинку – вражаючий пейзаж, рельєф і клімат.

Ми круто провели час в дружній компанії, багато спілкувалися, від душі насміялися, насолоджувалися карпатським лісом та його дарами.

Це було незабутньо…

Ну, а потім на нас чекав спуск з цієї гори. Наш гід запропонував нам спуститися з іншої сторони, щоб побачити інші краєвиди. ми були зачаровані красою Карпатських гір. Емоції від побаченої краси переповнювали нас.

Це було неймовірно!!!