Ліжник — плетений руками виріб з овечої шерсті.
Гуцульські ліжники використовуються як ковдра, покривало, килим, ним застеляють лавки, бричкі, санки, взимку вкривають коней. Ліжник дуже теплий та має цілющі властивості.

Яворів — відомий центр ліжникарства в Карпатах, село, яке славиться гуцульськими ремеслами та майстрами. В селі Яворів майже в кожній хаті створюють прекрасні вироби — гуцульські ліжники.

Для того, щоб поближче познайомитись з цим ремеслом ми відвідали приватний музей ліжникарства та старожитностей творчої сім’ї Кіщуків розташований в їхній оселі в селі Яворів. Господиня Наталка як і більшість майстринь, вміє ткати з дитинства.

Для мене ліжникарство – це ніби магія… Дивлячись, як хутко майстриня пряде нитки, дивуєшся її майстерності. З величезної купи вовни, Наталя своїми тендітними руками витягує нитку, яка потім перетворюється на шедевр.

Наталя розповіла нам, що спочатку це все було як дитячі розваги, хобі. Коли бабуся відволікалася або йшла готувати обід, вона ставала до верстата і ткала, що вміла. І так ось мимохідь навчилася, та згодом почала це робити професійно.

Стіни її творчої майстерні прикрашають неймовірні гірські пейзажі, які виткала Наталя. Це – місце, де можна познайомитися з гуцульською культурою. Сім’я Кіщуків виготовляє гуні, вовняні шапки, безрукавки. Тут можна побачити ткацький верстат, раритетну прядку, якою користувалася ще бабуся Наталі. 

До речі, у пальті з овечої вовни дизайну Наталії Кіщук була на світському рауті й переможниця минулорічного “Євробачення” Джамала. Його у пані Наталії придбав столичний модельєр, який одягає співачку.

Ми також не стрималися і приміряли деякі речі з овечої вовни.

Ніхто з місцевих точно не скаже, коли ж почали робити ліжники. Займаються ліжникарством з давніх-давен. Зародження традиції тісно пов’язане з вівчарством. Саме в цій місцевості колись були гарні умови для утримання овець, вовна яких і є основним матеріалом для ліжників.

Колись гуцульськими ковдрами або ліжниками платили данину. Пройшло три століття, а технологія їх виготовлення майже не змінилась.

Без нього важко уявити собі побут гуцульської сім’ї. Він може бути розкішним покривалом на ліжко, килимом на стіну чи підлогу, а одягнутий в підодіяльник стає легкою та теплою ковдрою.

На Закарпатті існує повір’я, що ліжник привертає до хати добро, тому на весіллях, крім вишитих рушників, молодим й досі стелять під ноги ліжник.

Кажуть, що у справжнього ліжника особлива енергетика, яка передає силу гір і тепло рук майстрині, а чергування природних кольорів позитивно впливає на зір. Крім того, це карпатське покривало відоме своїми цілющими властивостями в лікуванні радикуліту та простудних захворювань. Щоб позбутися останніх, рекомендують натертися горілкою і роздягненим закутатися у ліжник. Сила «живої» овечої вовни зробить свою справу — хворобу як рукою зніме.

Зараз виготовляють ліжники на будь-який смак: односпальні, півтора спальні та двоспальні, зі складними візерунками, різнокольорові.

Та перші вироби відрізнялися від сучасних. Вони були переважно однотонні — сірі, білі, чорні або у смуги, або ще їх називають саморідні.

____________________

Як зіткати ліжник?

Спочатку треба вимити зі стриженої вовни шар природного жиру та бруду, який назбирується у шерсті, доки вівця пасеться на луках. 

Слідом випарюють вовну у гарячій воді, а виполіскують – у холодній річковій.

Наступний етап – то випрядання пряжі.

Після того, як ліжник зітканий, він ще надто об’ємний. По суті, кінцевого свого вигляду він набуває з допомогою гірської води.

Готові вироби майстри зносять до валила на річці – такої собі дерев’яної діжки, через яку проходить частина річкового потоку. Валило працює як стара пральна машина з центрифугою, тільки воно – повністю з дерева.

Потік б’є по виробу, штовхає його і штовхає, так ліжник і “сходиться” – стає меншим. Після валяння треба висушити і вичісати ліжники – от вони і готові.