Музей Гуцульської магії у Верховині.

Серед гір, на березі річки Жаб’євський потік, ховаючись серед прадавніх лісів, немов на краю світу, заховався  будиночок Гуцульської магії.
Непримітна будівля, немов стоячи на курячих ніжках, виглядала неначе в казці про бабу Ягу. Хатина зовні прикрашена дерев’яними собаками, зміями, поросятами і різними химерними атрибутами… Мені здається, що з приходом сутінок, все оживає та перетворюється на лісових жителів, а коли на світанку заспіває перший півень, знову застигає в чудернацьких позах, лякаючи туристів.

Лячно озираючись, але з дитячою цікавістю, заходимо в будиночок. Напівтемрява всередині музею придає цьому місцю ще більшої містичності та загадковості. На кілька секунд відчуваєш якийсь ступор – стоїш, як закам’янілий. А потім потроху починаєш все оглядати. А тут тобі ще й всякі черепи тварин, пучки зілля, палиці, ножі, змії у банках, старі фото з мольфарами.

І тільки після цікавої розповіді екскурсовода стає ясно, хто такі мольфари та чаклуни і що насправді означають ці предмети.

Через те, що у горах довго не було офіційної медицини, люди рятувались тут травами та магією. Тому в Карпатах досі живуть мольфари, гадєрки та ті, що лікують молитвами і промовами.

Легендарні і таємничі мольфари – маги карпатських гір. Мольфарство як невід’ємна частина гуцульських знахарських традицій – пряма спадщина язичницьких культів, які ніколи особливо не зникали в цих місцях. В руках досвідченого мольфара ніж здатний розігнати хмари, а посох – примирити подружжя, що посварилося. А ось традиційний місцевий музичний інструмент – дримба – налаштовує енергетичне поле людини.

Ми дізналися і про магію, яка буквально «зашита» в гуцульському одязі, і про візерунки на кільцях – традиційному прикрасі мольфарів, про стародавні магічні замовляння, і про традиційні лікувальні рецепти горян.

А в самому музеї розміщені експонати, які ілюструють історію та природу Гуцульщини з такого трохи дивного та пізнавального боку, бо демонструють дуже незвичні предмети, які знайдені тут, на цій землі: камінь-громовицю, відколений блискавкою, камінь щастя — з пророслим крізь нього деревом, “перо ангела”… Та навіть звичайні ужиткові речі, що належали дивовижним людям з надприродними здібностями — мольфарам, а нині передані їхніми нащадками до музею, без сумніву, таять у собі залишки чарів своїх колишніх господарів.

Музей створений верховинцем Миколою Данилюком. Створений з переконанням, що все дивне й надприродне цікаве людям, як і йому — бо більшість експонатів музею зібрано руками пана Миколи. Його ж руками створені дерев’яні скульптури довкола музею.

Відкриття музею відбулося у день величного і найулюбленішого на Гуцульщині свята Івана Купала.

Основна ідея музею гуцульської магії полягає в наступному: кожна людина на землі є нероздільною єдністю Людського Духу, Душі і Тіла. Саме цілісність Людського Духу, Душі і Тіла створює гармонійно розвинену особистість, яку Іван Франко називав словами «Цілий Чоловік». Про нероздільну єдність Духу, Душі і Тіла людини знали ще наші далекі предки, і на цій основі будували свій здоровий спосіб життя та свою народну медицину, що справді має магічну силу.