Скельний Галицький Свято-Миколаївський чоловічий монастир 

Галицький Свято-Миколаївський печерний чоловічий монастир або ще його називають монастир «Галиця» знаходиться на північно-східній околиці с. Галиця, у верхній частині стрімкого схилу правого берега Дністра, на висоті 120 м над рівнем Дністровського водосховища.

Нам пощастило побувати в цьому місці вже двічі: “золотою осінню” і літом… Тому ми з впевненістю запевняємо, що цей монастир і його краєвиди прекрасні в різні пори року.

За своєю красою й унікальністю цю архітектурну пам’ятку можна назвати однією з найбільших культурних і сакральних скарбниць України, і Буковини зокрема.

Монастир розташований у природних печерах вапняних скель Галицького яру, по правому, крутому схилу Дністровського каньйону. Його, без перебільшення, можна порівняти з відомим Ластівчиним гніздом в анексованому Криму.

Коли потрапляєш на територію монастиря дивуєшся: яким дивом чи Божим Промислом він тут з’явився??? Адже він розташований на висоті майже 150 метрів над рівнем річки!!!

Галицький монастир – нагромадження каплиць, церквиць та келій на дністровських кручах.

А які краєвиди відкриваються перед твоїм взором!!!! Це дійсно щось Божественне!!!! Ти, немов господар, стоїш над величною річкою Дністер, яка розкинула свої води на сотні кілометрів. А над тобою ніжно-блакитне небо та білосніжні хмаринки.. Тихо та навкруги Божа Благодать… І здається, що це все тільки для тебе…

Закривши на хвильку очі, подумки переносиш себе увись і озираючись навкруги розумієш… Це Рай на землі!!!

Тому давайте поринемо в цікаву  історію цього монастиря…

Виникнення першого православного скиту на місці монастиря відносять до XIII століття – місця ці зовсім не вивчені археологами та істориками, а ієрогліфи на стінах скель підтверджують здогади, що першими мешканцями тут були язичники — задовго до появи православних ченців.

За переказами у далекому 1820 році в ніч з 21 на 22 травня троє рибалок, що плили у човні по Дністру, побачили, що в небі над Галицьким скитом яскраві зірочки зібралися у вигляді хреста і довго —довго сяяли серед тихої ночі.

Це порахували знаменням і побудували монастир по імені Святителя Миколи.

Історики вважають, що ще до н.е. тут існувало дохристиянське святилище, про що свідчать археологічні розкопки. А потім, вже в давньоруську епоху, був утворений скит, який згадується в письмових джерелах.  Сам монастир вірогідно був заснований у XI-XII ст. як Галицький скит.

Наприкінці XVIII-го ст. монастир був спустошений турецькими завойовниками, але згодом (у 1801 році) монахи все ж знову там оселилися і турки перестали їх чіпати.

У часи, коли ця територія входила до складу Румунії, румунський король чомусь зацікавився відлюдькуватим місцем. Він виділив свої особисті кошти на створення придатных можливостей для життя, і ченці сюди прийшли.

В 1943 році всіх ченців розстріляли, а тіла скинули в Дністер зі скелі, а монастир закрили.

Дивом уцілів один чернець, який дожив до 1965 року і, коли це стало можливо, повідав всім страшну історію.

У 70-х роках стався потужний землетрус, і монастир був повністю зруйнованим. На цей раз вже стихийними силами.

За минулі століття більшість приміщень зроблені  вручну, прибудовані зовнішні стіни, сходи і тераси з переходами та арками.

Монастир був відновлений завдяки двом братам-ченцям, які у січні 1999 року побували на хуторі та на руїнах монастиря провели першу службу.

Сьогодні тут можна побачити численні ніші, гроти та невеликі печерки у вапняковій скелі, головним чином карстового та ерозійного походження. Переважна більшість з них штучно оброблені та пристосовані під келії ченців.

У найбільшу порожнину, що має ширину 4 м, довжину до 8 м і висоту до 3,5 м, вбудована монастирська церква.

Також у східному крилі обителі збереглася печерна келія монаха-самітника.

Чернець Сергій (Печерський) пише про цю келію наступне: «У ній добре збереглися сліди аскетичного побуту Божого угодника. Отвір під вхідні двері, пази для поличок, на яких зберігалися книги і невигадливе домашнє начиння, куточок, пристосований під іконки, підстава печі – ось практично і все, що можуть побачити паломники. Але характерною деталлю печер, де жили самітники, є довгасте поглиблення в скельній підлозі. Причин, заради яких вирубувалися ця кам’яна ніша, відразу кілька.

По-перше, монах там спав для більшого умертвіння тіла, щоб змирився дух. По-друге, ця яма виглядала як гробниця, від постійного споглядання якої святий подвижник завжди пам’ятав про те, що всі ми смертні і прийде час постати йому перед лицем Господа. І по-третє, в прилеглій стіні видно паз, в який засувалася плита. Після смерті самітника його тіло клали в це поглиблення і закривали надгробною кришкою. Так там і зберігалися його мощі.

Деякі з сьогоднішніх паломників розповідали, що вони приїжджали до руїн монастиря в 60-х роках XX століття і пам’ятають, що в печері ще знаходилися людські останки, але в 1995 р. коли прийшли дослідники, печерка вже була порожньою. Можливо, що ті, хто боровся з церквою Божою, випередили християн.» 

Зараз у монастирі проведено електрику. Келії придатні для проживання. Галицький скит відкритий для відвідування.

Сьогодні монастир «Галиця» живе за звичайним чернечим статутом. Безперервна молитва становить основу життя його братії. День в монастирі починається о шостій годині ранку читанням полуношниці, канонів і акафісту Ісусу Найсолодшому, на яких братія молиться за всіх православних християн, про яких були подані поминальні записки.

У недільні та святкові дні богослужіння з літургією починається на годину пізніше звичайного. Ченці самі заготовляють на зиму дрова і самі готують собі їсти.

Нагулявшись по монастирю ми вирішили спуститись до джерельної води та купелі. Природа навкруги вражала. А повітря було таке чисте і здавалося, що  ми десь у Карпатах.

А десь знизу, у самого підніжжя гори, було чутно плескіт води, немов на морі під час прибою.

Спустившись до самого низу ти просто в захваті від побаченого. Від сильного вітру Дністер перетворювався на бурхливе море, яке піднімало вверх пінні хвилі і з сильним плескотом розбивав їх об каміння.

Це ще більше заворожувало. Адже все навкруги, малювало в твоїй уяві, безлюдний острів. Десь там, подалі від тебе,  видніється покинутий човен, під ногами, немов галька  тріскотіла обвалена гірська порода. І навколо ліс… Це якась магія…

І може саме тут, саме на цих кручах, які продуваються сильними вітрами; над цим величним Дністром, в якому відбивається бездонне небо і здається, що десь там далеко воно стає одним цілим, ми і зрозуміємо важливу таємницю, яку кожен із нас шукає в своєму житті. Можливо саме тут нам прийде усвідомлення того, чому та для якої місії ми прийшли в цей світ??? 

Саме в такі моменти відбувається пізнання самого Себе і Всесвіту як єдиного цілого!!!

21