Оберіть мову тексту...
Траса ТРАНСФАГАРАШ.
Трансфагараш – найкрасивіший гірський серпантин в Європі. Це шосе в Румунських Карпатах з’єднує Валахію і Трансільванію та відкрите лише два місяці в році.
Вона захоплює з першого поглялу лиш варто вийти на цей крутий шлях. Звивиста траса довжиною близько ста кілометрів проходить наскрізь через всю гірську гряду.
Високогірні озера і водоспади, неймовірний серпантин, грізні скелі і рожеві гори, одна з найбільших в світі гребель – тут є на що подивитися.
Дорога пролягає через гірський масив Фагараш. Найвища висота, на якій проходить шосе, 2034 метра. Це всього на тридцять метрів нижче Говерли. Гори навколо вище українських Карпат.
Траса кружляє серпантином між скелястих гір Трансільванії і просто вабить своїми чарівним пейзажами.
Передати словами цю красу просто неможливо. Це змішане почуття краси та екстриму держить твоє тіло і дух в тонусі кожну хвилину.
Описувати види, які навколо відкриваються, просто нерозумно! Її пейзажі вражають та спонукають зупинятись буквально кожні 10 метрів)
Виїжджаємо з чергового серпантину і попереду побачили скупчення машин. Спочатку злякалися, що трапилася аварія, але причина була настільки неймовірною, що складно повірити навіть зараз… ваау супер, весь спектр емоцій – ВЕДМІДЬ. 
Зупиняємося в парі метрах від нього, а далі тільки дитячий захват і якийсь страх, вікна сильно не розкриваємо.
Побачити в Румунії ведмедя – простіше простого, адже тут проживає 50% всієї популяції європейських бурих ведмедів .
Намилувавшись ведмедиком, ми поїхали далі…
Трансфагараш – це надзвичайний досвід. Коли ти підіймаєшся все вище і вище, то здаєшся собі пташкою, яка може розправити свої крила і полетіти десь вдаль…
Кожен краєвид, який змінювався, він просто наповнював мене новим емоціями, новими відчуттями, які досі для мене були не відомі.
А гори… Ці неймовірної висоти скелясті велетні просто заворожували і лякали водночас. Кожної секунди ти дивуєшся побаченому.
З кожним новим серпантином дерева просто зникали, ніби показуючи оголені гори, які сором’язливо подекуди ховались в поодиноку хмаринку, яка по своїй неуважності зачепившись за вершину гори, закутувала верхівку в своє пухнасте покривало.
Водоспади з гуркотом спадали з гір, на яких ще в липні лежав сніг. Здавалося, що простягнувши руку вгору можна доторкнутися до неба, поторгати промінчик сонця та просто зникнути у хмарах.
Хотілося плакати від задоволення. Хотілося просто сісти на краєчок обриву і посидіти, дивлячись вдалечінь та не думати ні про що. Просто подякувати Всесвіту за ці неймовірні пейзажі.
А яке тут повітря!!! Вдихаючи на повні груди я не могла надихатись ним. Воно настільки чисте, що здавалося, я відчуваю в ньому крапельки ранкової роси, безкрайність синього неба та лагідні промені сонечка.
Піднявшісь по трасі до висоти 2034м, можна насолодитися мальовничим озером Baleo. З усіх боків його оточують гори. Біля озера є всього лиш два готелі. Є парковки та сувенірні базарчики з національними продуктами та різними речима.
Ми були вражені великою кількістю СНІГУ у ЛИПНІ місяці!!!
Озеро Балеа має глибину 11 метрів, утворене від талих льодовиків. Атмосфера приголомшлива, здається, ніби природа в цьому містечку створила всі умови для безтурботного спокою, відпочинку та пошуку гармонії. 
Ніколи в житті нічого подібного не бачила!
Трасу з Валахії в Трансільванію вирішив побудувати легендарний румунський диктатор Микола Чаушеску.
Трансфагараш будували солдати чотири роки, з 1970 по 1974роки. Цю трасу планували використовувати у військових цілях. Нібито Чаушеску злякався вторгнення в Чехословакію в 1968 і вирішив обзавестися обхідними шляхами і нібито дорога потрібна була для перекидання військ через Карпати.
Здається дивним таке призначення цієї дороги. Навіть не можна уявити собі танки на вузькому серпантині. Як і багато інших масштабних проектів, будівництво Трансфегерашского шосе вимагало величезних витрат: тільки динаміту було витрачено близько 6000 тонн. Не обійшлося і без жертв – на будівництві дороги загинули близько 40 осіб.
На честь будівельників зі складу інженерних військ Румунської армії, які брали участь у прокладанні шосе, на двох ділянках встановлено пам’ятники з пам’ятними табличками – один на висоті 1200 метрів, і інший на висоті 1600 метрів.
Ця подорож залишиться в моїй пам’яті назавжди. Це відчуття свободи та безкрайності не покидає мене і досі. Гори манять знову і я обов’язково сюди повернуся.
Це була неймовірна пригода мого життя. Це водночас пізнання чогось нового та боротьба зі страхами та фобіями.
Трасса Трансфагараш (Румыния)
Трансфагараш – самый красивый горный серпантин в Европе. Это шоссе в румынских Карпатах соединяет Валахию и Трансильванию и открыто всего два месяца в году.
Трасса завораживает с первого взгляда, лишь стоит выехать на этот крутой путь. Извилистая дорога длиной около ста километров проходит насквозь через всю горную гряду.
Высокогорные озера и водопады, невероятные серпантины, грозные скалы и розовые горы, одна из крупнейших в мире плотин – здесь есть на что посмотреть.
Дорога проходит через горный массив Фагараш. Самая высокая точка, по которой проходит шоссе, 2034 метра. Это всего на тридцать метров ниже Говерлы. Горы вокруг намного выше украинских Карпат.
Трасса кружит серпантином между скалистых гор Трансильвании и просто манит своими волшебным пейзажами.
Передать словами эту красоту просто невозможно. Это смешанное чувство красоты и экстрима держит твое тело и дух в тонусе каждую минуту.
Описать виды, которые открываются вокруг, просто глупо! Эти пейзажи поражают и побуждают останавливаться буквально каждые 10 метров.
Выезжаем из очередного серпантина и впереди увидели скопление машин. Сначала испугались, что случилась авария, но причина была настолько невероятной, что сложно поверить даже сейчас … ваау супер, весь спектр эмоций – МЕДВЕДЬ. Останавливаемся в паре метрах от него, а дальше только детский восторг и какой-то страх, окна сильно не раскрываем. Увидеть в Румынии медведя – проще простого, ведь здесь проживает 50% всей популяции европейских бурых медведей.. Налюбовавшись мишкой, мы поехали дальше… Трансфагараш – это бесценный опыт. Когда ты поднимаешься все выше и выше, то кажешься себе птицей, которая может расправить крылья и улететь куда-то вдаль…
Каждый вид, который менялся, он просто наполнял меня новым эмоциями, новыми ощущениями, которые до сих пор для меня были не известны.
А горы… Эти невероятной высоты скалистые гиганты просто завораживали и пугали одновременно. Каждую секунду ты удивляешься тому, что видишь.
С каждым новым серпантином деревья просто исчезали, будто показывая обнаженные горы, которые иногда стыдливо прятались в одинокое облако, которое по своей невнимательности зацепившись за вершину горы, укутывало верхушку в свое пушистое покрывало.
Водопады с грохотом падали с гор, на которых еще в июле лежал снег. Казалось, что протянув руку вверх можно прикоснуться к небу, потрогать лучик солнца и просто исчезнуть в облаках.
Хотелось плакать от удовольствия. Хотелось просто сесть на краешек обрыва и посидеть, глядя вдаль и не думать ни о чем. Просто поблагодарить Вселенную за эти невероятные пейзажи.
А какой здесь воздух!!! Вдыхая полной грудью, я не могла надышаться. Он настолько чист, что казалось, я вдыхаю капельки утренней росы, бесконечность синего неба и ласковые лучи солнышка.
Поднявшись по трассе до высоты 2034м, можно насладиться живописным озером Baleo. Со всех сторон его окружают горы. У озера есть всего лишь две гостиницы. Есть парковки и сувенирные базарчики с национальными продуктами и различными вещами. Мы были поражены большим количеством СНЕГА в ИЮЛЕ месяце!!! Озеро Baleo имеет глубину 11 метров, образованное от талых ледников. Атмосфера потрясающая, кажется, будто природа в этом городке создала все условия для безмятежного покоя, отдыха и поиска гармонии. Никогда в жизни ничего подобного я не видела!Трассу из Валахии в Трансильванию решил построить легендарный румынский диктатор Николай Чаушеску.
Трансфагараш строили солдаты четыре года, с 1970 по 1974 года. Эту трассу планировали использовать в военных целях. Якобы Чаушеску испугался вторжения в Чехословакию в 1968 и решил обзавестись окольными путями, а дорога была нужна для переброски войск через Карпаты.
Кажется странным такое предназначение этой дороги. Даже нельзя себе представить танки на узком серпантине. Как и многие другие масштабные проекты, строительство Трансфагарашского шоссе требовало огромных затрат: только динамита было потрачено около 6000 тонн. Не обошлось и без жертв – на строительстве дороги погибли около 40 человек.
В честь строителей из состава инженерных войск Румынской армии, участвовавших в прокладке шоссе, на двух участках установлены памятники с памятными табличками – один на высоте 1200 метров, и другой на высоте 1600 метров.
Это путешествие останется в моей памяти навсегда. Это ощущение свободы и бескрайности не покидает меня до сих пор. Горы манят снова, и я обязательно сюда вернусь.
Это была невероятное приключение моей жизни. Это одновременно познания чего-то нового и борьба со страхами и фобиями.
Фото
