В цій статті мова піде про виїзд в гори на позашляховику, так званий джипінг.
Джипінг в Карпатах – це екстремальний вид відпочинку та туризму, що полягає у подоланні туристичних маршрутів по бездоріжжю на автомобілях (джипах та позашляховиках). У цих захоплюючих поїздках може взяти участь будь-який, у кого є спрага до пригод, і бажає отримати незабутні враження.
Особисто я, з насторогою відношуся до екстрімального виду відпочинку,… але моя компанія з якою ми відпочивали в м.Яремче (Івано-Франеівської обл.) була готова на все)))…
Ну, ось прийнято рішення – і ми їдемо на позашляховиках в гори. Позашляховик вміщує окрім водія ще 6 людей. Ми взяли з собою дітей і вирушили до села Микуличин, що зараз належить до Яремчанської міської ради. Забігаючи на перед, хочу зауважити, що ми на своєму шляху зустрічали багато джипів та позашляховиків… але в жодній з них дітей не було…. і я потім зрозуміла чому )))))
До села Микуличин з Яремчі ми доїхали на власному авто, там в центрі на невеликій площі ми залишили машину, і там же знайшли безліч рекламних бордів про джипінг та парковку з позашляховиками які вже готові відправитись в тур. Ми підійшли до вільної машини… і все ))) 1200грн. і ми вирушаємо на полонини та гору Рокита (1111м).
Час екскурсійної поїздки приблизно 5 годин.
Дорога на Рокиту починається біля автомобільного моста через річку Прутець Чемегівський, яка в Микуличині впадає в Прут. Спочатку дорога іде по селу, 80% асфальтована…. а потім бездоріжжя з “калюжами-океанами”.
Нажаль, в повній мірі світлин про дорогу немає, так як фотографувати в процесі самої їзди було нереально, бо в голові була одна думка: “як втриматися і просто не вилетіти за борт позашляховика ))))“… і я зараз не перебільшую!!! , так як я сиділа у багажнику)))… але це було море позитиву, екстрим, вибухи емоцій, страх… і напевне вся гамма відчуттів, яка властива людині!))…. а у нас в машині троє дітей, але вони сиділи в салоні машини!!! Забігаючи на перед, хочу сказати, що дітям ДУЖЕ сподобалась наша подорож!
Ось декілька світлин, коли я могла не триматися і трохи пофотографувати ))
Відразу хочу сказати, що за кермом цього позашлховика був досвідчений водій Василь. Він справді віртуозно керував цим авто, а також розповідів дуже багато чого цікавого.
І ось, ми на полонині, тут вже є інші туристи.
Полонини – це високогірні луки, їх ще називають альпійськими. Якщо подивитися на більш-менш високу карпатську вершину, то майже завжди над лісом є “лисина” – це і є полонина.
Тут, на полонинах, випасають худобу, раніше це були вівці, але зараз більше – корови. Корови менш вибагливі, а то “копнеш вівцю під живота, а вона на другий день ще й здохне …” Тому концепція змінюється, так би мовити, на користь великої рогатої худоби.
Тут ми познайомилися з місцевими пастухами та ватагом, вони були дуже привітні до нас, провели нам міні екскурсію свого житла, показали як вариться і коптиться сир після чого ми з задоволенням його скуштували з карпатським чаєм, розповіли нам історії про їхне життя на полонині….
Ви тільки уявіть собі… виходять на полонину вони в травні, а сходження – у вересні, та якщо дозоляють природні умови то залишаються до жовтня. Коли вони виходять на полонину, відразу моляться, просять Господа Бога, щоб все було добре на полонині.
По-друге, вони розпалюють вогонь, який у гуцулів називається ватрою. Вона повинна горіти до того часу, поки вони не підуть з полонини. Для пастухів велике лихо, коли ватра гасне, оскільки це поганий знак. Колись, якщо таке траплялося, всі хто перебував на полонині з поспіхом її покидали. Лихо може трапитися різне: влучить блискавка, звір нападе на тварин, вкусить гадюка тощо.
Нам дозволили все роздивитися, навіть полежати на ліжку )))…
А ще вони в таких хатинках варять і коптять сир.
Гуцульський вид сиру називається «будз», від слів будитися, коптитися. Процес копчення триває до п’яти-шести днів. Після того як скоринка стає жовтою, сир переминають із сіллю і роблять розсипчасту гуцульську бринзу. Після приготування будзу залишається сироватка, яку вони переварюють на вогні у казані, з чого утворюється інший сир, під назвою «вурда».
Коптять сири природним способом у таких хатинках.
Крім того, тут можна скуштувати гуцульський банош. Страва вариться на основі коров’ячої сметани, доводиться до кипіння, трішки солі і засипається кукурудзяною крупою середнього або грубого помолу. Першу годину приготування потрібно постійно помішувати страву, а другу – періодично. Вариться банош до двох годин. Слово «варитися» не надто точне, оскільки банош має томитися.
Ну, і звичайго фантастичні, чаруючі краєвиди та чисте карпатське повітря… супер…
Після цієї теплої зустрічі з місцевими ми вирушаємо далі на саму рерхівку гори Рокита, подивитися на “альпійських” корівок та помилуватися краєвидами.
Ось, ми і на вершині… Диво-природа і атмосфера… Просто перед нами пасуться невисокі коричневі і чорні корови з дзвіночками на шиях. Немає сумніву, що ці тварини дають екологічно чисте молоко, так як вони харчуються гірською травою та дихають таким чистим повітрям…
Увесь сезон тварин, незважаючи на погоду, виганяють на полонини.
Ну, ось і прийшов час прощатися з цими дружелюбними тваринками та повертатися до дому…. і знову… екстрім, драйв… емоції зашкалюють… краєвиди фвнтастичні…. а повітря чисте-чисте.
По дорозі до дому, ви поверталися іншим шляхом, тому знову все було по-новому та феєрично )))
Наш водій Василь, запропонував нам зробити зупинку і лісі, щоб поласувати ягодами, ми із задоволенням погодилися….
Висновок: це було море позитиву, екстрим, вибухи емоцій, страх, хвилювання, радість, щастя… і напевне вся гамма відчуттів, яка властива людині!
Подорожі на позашляховиках насичують відпочинок великою кількістю емоцій, дарують купу вражень, відкриють Вам безліч фантастичних краєвидів не вимагаючи при цьому від Вас значних фізичних зусиль.
Окреме дякуємо, нашому водію Василю))) він дійсно професіонал своєї справи!!!