🇺🇦 Скельний Галицький Свято-Миколаївський чоловічий монастир (Чернівецька обл.)

Оберіть мову тексту...

Скельний Галицький Свято-Миколаївський чоловічий монастир 

Галицький Свято-Миколаївський печерний чоловічий монастир або ще його називають монастир «Галиця» знаходиться на північно-східній околиці с. Галиця, у верхній частині стрімкого схилу правого берега Дністра, на висоті 120 м над рівнем Дністровського водосховища.

Нам пощастило побувати в цьому місці вже двічі: “золотою осінню” і літом… Тому ми з впевненістю запевняємо, що цей монастир і його краєвиди прекрасні в різні пори року.

 

За своєю красою й унікальністю цю архітектурну пам’ятку можна назвати однією з найбільших культурних і сакральних скарбниць України, і Буковини зокрема.

Монастир розташований у природних печерах вапняних скель Галицького яру, по правому, крутому схилу Дністровського каньйону. Його, без перебільшення, можна порівняти з відомим Ластівчиним гніздом в анексованому Криму.

Коли потрапляєш на територію монастиря дивуєшся: яким дивом чи Божим Промислом він тут з’явився??? Адже він розташований на висоті майже 150 метрів над рівнем річки!!!

Галицький монастир – нагромадження каплиць, церквиць та келій на дністровських кручах.

А які краєвиди відкриваються перед твоїм взором!!!! Це дійсно щось Божественне!!!! Ти, немов господар, стоїш над величною річкою Дністер, яка розкинула свої води на сотні кілометрів. А над тобою ніжно-блакитне небо та білосніжні хмаринки.. Тихо та навкруги Божа Благодать… І здається, що це все тільки для тебе…

Закривши на хвильку очі, подумки переносиш себе увись і озираючись навкруги розумієш… Це Рай на землі!!!

 

Тому давайте поринемо в цікаву  історію цього монастиря…

Виникнення першого православного скиту на місці монастиря відносять до XIII століття – місця ці зовсім не вивчені археологами та істориками, а ієрогліфи на стінах скель підтверджують здогади, що першими мешканцями тут були язичники — задовго до появи православних ченців.

За переказами у далекому 1820 році в ніч з 8 на 9 травня троє рибалок, що плили у човні по Дністру, побачили, що в небі над Галицьким скитом яскраві зірочки зібралися у вигляді хреста і довго —довго сяяли серед тихої ночі.

Це порахували знаменням і побудували монастир по імені Святителя Миколи.

Історики вважають, що ще до н.е. тут існувало дохристиянське святилище, про що свідчать археологічні розкопки. А потім, вже в давньоруську епоху, був утворений скит, який згадується в письмових джерелах.  Сам монастир вірогідно був заснований у XI-XII ст. як Галицький скит.

Наприкінці XVIII-го ст. монастир був спустошений турецькими завойовниками, але згодом (у 1801 році) монахи все ж знову там оселилися і турки перестали їх чіпати.

У часи, коли ця територія входила до складу Румунії, румунський король чомусь зацікавився відлюдькуватим місцем. Він виділив свої особисті кошти на створення придатных можливостей для життя, і ченці сюди прийшли.

В 1943 році всіх ченців розстріляли, а тіла скинули в Дністер зі скелі, а монастир закрили.

Дивом уцілів один чернець, який дожив до 1965 року і, коли це стало можливо, повідав всім страшну історію.

У 70-х роках стався потужний землетрус, і монастир був повністю зруйнованим. На цей раз вже стихийними силами.

За минулі століття більшість приміщень зроблені  вручну, прибудовані зовнішні стіни, сходи і тераси з переходами та арками.

Монастир був відновлений завдяки двом братам-ченцям, які у січні 1999 року побували на хуторі та на руїнах монастиря провели першу службу.

Сьогодні тут можна побачити численні ніші, гроти та невеликі печерки у вапняковій скелі, головним чином карстового та ерозійного походження. Переважна більшість з них штучно оброблені та пристосовані під келії ченців.

У найбільшу порожнину, що має ширину 4 м, довжину до 8 м і висоту до 3,5 м, вбудована монастирська церква.

 

Також у східному крилі обителі збереглася печерна келія монаха-самітника.

Чернець Сергій (Печерський) пише про цю келію наступне: «У ній добре збереглися сліди аскетичного побуту Божого угодника. Отвір під вхідні двері, пази для поличок, на яких зберігалися книги і невигадливе домашнє начиння, куточок, пристосований під іконки, підстава печі – ось практично і все, що можуть побачити паломники. Але характерною деталлю печер, де жили самітники, є довгасте поглиблення в скельній підлозі. Причин, заради яких вирубувалися ця кам’яна ніша, відразу кілька.

По-перше, монах там спав для більшого умертвіння тіла, щоб змирився дух. По-друге, ця яма виглядала як гробниця, від постійного споглядання якої святий подвижник завжди пам’ятав про те, що всі ми смертні і прийде час постати йому перед лицем Господа. І по-третє, в прилеглій стіні видно паз, в який засувалася плита. Після смерті самітника його тіло клали в це поглиблення і закривали надгробною кришкою. Так там і зберігалися його мощі.

Деякі з сьогоднішніх паломників розповідали, що вони приїжджали до руїн монастиря в 60-х роках XX століття і пам’ятають, що в печері ще знаходилися людські останки, але в 1995 р. коли прийшли дослідники, печерка вже була порожньою. Можливо, що ті, хто боровся з церквою Божою, випередили християн.» 

Зараз у монастирі проведено електрику. Келії придатні для проживання. Галицький скит відкритий для відвідування.

Сьогодні монастир «Галиця» живе за звичайним чернечим статутом. Безперервна молитва становить основу життя його братії. День в монастирі починається о шостій годині ранку читанням полуношниці, канонів і акафісту Ісусу Найсолодшому, на яких братія молиться за всіх православних християн, про яких були подані поминальні записки.

У недільні та святкові дні богослужіння з літургією починається на годину пізніше звичайного. Ченці самі заготовляють на зиму дрова і самі готують собі їсти.

Нагулявшись по монастирю ми вирішили спуститись до джерельної води та купелі. Природа навкруги вражала. А повітря було таке чисте і здавалося, що  ми десь у Карпатах.

А десь знизу, у самого підніжжя гори, було чутно плескіт води, немов на морі під час прибою.

Спустившись до самого низу ти просто в захваті від побаченого. Від сильного вітру Дністер перетворювався на бурхливе море, яке піднімало вверх пінні хвилі і з сильним плескотом розбивав їх об каміння.

Це ще більше заворожувало. Адже все навкруги, малювало в твоїй уяві, безлюдний острів. Десь там, подалі від тебе,  видніється покинутий човен, під ногами, немов галька  тріскотіла обвалена гірська порода. І навколо ліс… Це якась магія…

І може саме тут, саме на цих кручах, які продуваються сильними вітрами; над цим величним Дністром, в якому відбивається бездонне небо і здається, що десь там далеко воно стає одним цілим, ми і зрозуміємо важливу таємницю, яку кожен із нас шукає в своєму житті. Можливо саме тут нам прийде усвідомлення того, чому та для якої місії ми прийшли в цей світ??? 

Саме в такі моменти відбувається пізнання самого Себе і Всесвіту як єдиного цілого!!!

Скальный Галицкий Свято-Николаевский мужской монастырь

Галицкий Свято-Николаевский пещерный мужской монастырь или еще его называют монастырь «Галица» находится на северо-восточной окраине с. Галица, в верхней части стремительного склона правого берега Днестра, на высоте 120 м над уровнем Днестровского водохранилища.

Нам посчастливилось побывать в этом месте уже дважды: “золотой осенью” и летом… Поэтому мы с уверенностью заверяем, что этот монастырь и его виды прекрасны в разное время года.

 

По своей красоте и уникальности эту архитектурную памятку можно назвать одной из самых культурных и сакральных сокровищниц Украины, и Буковины в частности.

Монастырь расположен в природных пещерах известковых скал Галицкого оврага, по правому, крутому склону Днестровского каньона. Его без преувеличения можно сравнить с известным Ласточкиным гнездом в аннексированном Крыму.

Когда попадаешь на территорию монастыря, удивляешься: каким чудом или Божьим Промыслом он здесь появился??? Ведь он расположен на высоте почти 150 метров над уровнем реки!!!

Галицкий монастырь – это часовни, церквушки и келии на днестровских кручах.

А какие виды открываются перед твоим взором!!! Это действительно что-то Божественное!!! Ты, словно хозяин, стоишь над величественной рекой Днестр, которая раскинула свои воды на сотни километров. А над тобой нежно-синее небо и белые облака… Тихо и вокруг Божья Благодать… И кажется, что это все только для тебя…

Закрыв на мгновение глаза, мысленно переносишь себя ввысь и, оглядываясь вокруг, понимаешь – это Рай на земле!!!

 

Поэтому давайте окунемся в интересную историю этого монастыря…

Возникновение первого православного скита на месте монастыря относят к XIII века – места эти совсем не изучены археологами и историками, а иероглифы на стенах скал подтверждают догадки, что первыми жителями здесь были язычники – задолго до появления православных монахов.

По преданию в далеком 1820 году в ночь с 8 на 9 мая трое рыбаков, плыли в лодке по Днестру, увидели, что в небе над Галицким скитом яркие звездочки собрались в виде креста и долго-долго сияли среди тихой ночи.

Это посчитали знамением и построили монастырь имени Святителя Николая.

Историки считают, что еще до н.э. здесь существовало дохристианское святилище, о чем свидетельствуют археологические раскопки. А потом, уже в древнерусскую эпоху, был образован скит, который упоминается в письменных источниках. Сам монастырь, вероятно, был основан в XI-XII вв. как Галицкий скит.

В конце XVIII-го века монастырь был опустошен турецкими завоевателями, но впоследствии (в 1801 году) монахи снова там поселились и турки перестали их трогать.

Во времена, когда эта территория входила в состав Румынии, румынский король заинтересовался безлюдным местом. Он выделил свои личные средства, чтобы создать условия, пригодные для жизни, и монахи сюда пришли.

В 1943 году всех монахов расстреляли, а тела сбросили в Днестр со скалы, а монастырь закрыли.

Чудом уцелел один монах, который дожил до 1965 года и, когда это стало возможно, поведал всем страшную историю.

В 70-х годах произошло мощное землетрясение, и монастырь был полностью разрушен. На этот раз уже стихийно силами.

За прошедшие века большинство помещений сделаны вручную, пристроенные наружные стены, лестницы и террасы с переходами и арками.

Монастырь был восстановлен благодаря двум братьям-монахам, которые в январе 1999 года побывали на хуторе и на руинах монастыря провели первую службу.

Сегодня здесь можно увидеть многочисленные ниши, гроты и небольшие пещерки в известняковой скале, главным образом карстового и эрозионного происхождения. Большинство из них искусственно обработанные и адаптированные под кельи монахов.

В самую большую пещеру, которая имеет ширину 4 м, длину до 8 м и высоту до 3,5 м, встроенная монастырская церковь.

 

Также в восточном крыле обители сохранилась пещерная келья монаха-отшельника.

Монах Сергей (Печерский) пишет об этой кельи следующее: «В ней хорошо сохранились следы аскетического быта Божьего угодника. Отверстие под входную дверь, пазы для полочек, на которых хранились книги и незатейливое домашняя утварь, уголок, приспособленный под иконки, основание печи – вот практически и все, что могут увидеть паломники. Но характерной деталью пещер, где жили отшельники, есть продолговатое углубление в скальном полу. Причин, ради которых вырубались эта каменная ниша, сразу несколько.

Во-первых, монах там спал для большого умерщвления тела, чтобы смирился дух. Во-вторых, эта яма выглядела как гробница, от постоянного созерцания которой святой подвижник всегда помнил о том, что все мы смертны и придет время предстать ему перед лицом Господа. И в-третьих, в прилегающей стене видно паз, в который задвигалась плита. После смерти отшельника его тело положили в это углубление и закрывали надгробной крышкой. Так там и хранились его мощи.

Некоторые из сегодняшних паломников рассказывали, что они приезжали к развалинам монастыря в 60-х годах XX века и помнят, что в пещере еще находились человеческие останки, но в 1995г., когда пришли исследователи, пещера уже была пустой. Возможно, что те, кто боролся с церковью Божьей, опередили христиан».

Сейчас в монастыре проведено электричество. Кельи пригодны для проживания. Галицкий скит открыт для посещения.

Сегодня монастырь «Галица» живет по обычному монашескому уставу. Непрерывная молитва составляет основу жизни его братии. День в монастыре начинается в шесть часов утра чтением полуночницы, канонов и акафиста Иисусу Сладчайшему, на которых братия молится за всех православных христиан, о которых были представлены поминальные записки.

В воскресные и праздничные дни богослужения с литургией начинается на час позже обычного. Монахи сами заготавливают на зиму дрова и сами готовят себе еду.

Нагулявшись по монастырю, мы решили спуститься к родниковой воде и купели. Природа вокруг поражала. А воздух был настолько чистый, и казалось, что мы где-то в Карпатах.

А где-то снизу, у самого подножия горы, было слышно плеск воды, как на море во время прибоя.

Спустившись до самого низа ты просто в восторге от увиденного. От сильного ветра Днестр превращался в бурное море, которое поднимало вверх пенные волны, и с сильным плеском разбивал их о камни.

Это еще больше завораживало. Ведь все вокруг, рисовало в твоем воображении, необитаемый остров. Там, в дали, виднеется заброшенная лодка, под ногами, словно галька трещала обваленная горная порода. И вокруг лес… Это какая-то магия…

И может именно здесь, именно на этих кручах, продуваемые сильными ветрами; над этим величественным Днестром, в котором отражается бездонное небо и кажется, что где-то далеко оно становится одним целым, мы и откроем важную тайну, которую каждый из нас ищет в своей жизни. Возможно, именно здесь нам придет осознание того, почему и для которой миссии мы пришли в этот мир???

Именно в такие моменты происходит познание самого Себя и Вселенной как единого целого!!!

Фото

ми в соц мережах

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *