Лядовський Свято-Усікновенський чоловічий скельний монастир знаходиться поблизу села Лядова. Скельний монастир засновано в 1013 році, він є одним з найстаріших в Україні.

Монстир знаходиться на узгір’ї понад річкою Дністер, звідси відкриваються чудові краєвиди на долину річки.

На початку ХХ століття тут працювала археологічна експедиція, очолювана професором Антоновичем. Були знайдені знаки і зображення, ідентичні тим, які є в римських катакомбах. Такі знахідки археологів – серйозне джерело, що підтверджує, що в цих місцях проживали перші християни. 

А вже в 2012 році археологи знайшли на території монастиря римські і візантійські монети, черепки з орлами, предмети епохи Трипільської культури. Керівник археологічної експедиції, старший науковий співробітник НАН України Лариса Виногродська стверджує: розкопки надали докази, що християнство прийшло на Лядовського скелі за п’ять століть до заснування тут монастиря. Місцеві жителі час від часу знаходять різні дрібні давнину прямо у себе під ногами, до таких знахідок тут вже звикли, не дивуються ім.

А які тут краєвиди… Ми багато подорожуємо, і бачили не мало, але ці краєвиди, це щось особливе!!!…

Ранковий туман стелився над Дністром, немов ковдра, яка зігрівала його всю ніч.

Річка, щойно прокинулась від сну, почала оживати… А туман, піднімаючись вверх здавався вже хмаринкою, яка ніби гралась з річкою та небосхилом. Вона то опускалася низько над Дністром, придаючи йому якоїсь містичності, то підіймалася нагору, стаючи одинокою хмаринкою серед небесної блакиті.

І лише промінчики сонця повністю пробудили всіх після глибокого сну. Дністер зразу показав свою велич та красу, виблискуючи на сонці. А ніжно блакитнее небо, віддзеркалюючись у воді, ніби милувалося своєю безкрайністю…

А над всією цією красою на висоті 90м височіє монастир.  І, дійсно, тільки Господь міг створити для себе таку Благодать. Тому давайте поринемо в дуже цікаву історію виникнення цього монастиря.

  Заснував чоловічий скельний монастир  славнозвісний родоначальник православного чернецтва у Київській Русі –  преподобний Антоній Печерський. Той, що започаткував і Києво-Печерську лавру.

На Святій Горі Афон, Антоній Печерський отримав благословення йти на Русь, щоб сприяти становленню тут чернечого життя і повертаючись на батьківщину, преподобний Антоній побачив високі крейдяні скелясті береги Дністра. Очевидно, вони йому нагадали Святий Афон, тому що саме тут великий подвижник вирішив зупинитись, щоб заснувати обитель.

Він вирубав у скелях келію, зібрав навколо себе учнів, а потім, давши їм настанови та батьківське благословення, вирушив далі на схід, аж до Києва, де заснував всесвітньо- відомий Києво-Печерський монастир.

На відміну від Київської обителі,  Лядівська з роками не нажила великого багатства і слави. В монастирі не збудувано наземних келій і величних храмів. Він залишився таким, яким  був від самого початку – скельним.

Протягом багатьох віків монахи жили тут  дуже скромно і дотримувались  аскетичного  життя насельників. Цьому сприяли,  як географічне розташування монастиря – високо в горах, так і неодмінне дотримання Афонських традицій.

 Але прихід до влади більшовиків виявився для обителі найстрашнішим випробуванням за всю його історію. У 30-х роках ХХ сторіччя монастир був не просто закритий, а знищений – зруйновані всі його споруди, у тому числі й два унікальні скельні храми. Куполи храмів скинули у Дністер. Місцеві жителі ще довгий час могли бачити, як куполи, що колись прикрашали монастирські храми, виблискують на дні річки.

Знищені були також всі прибудови: двоповерхова галерея, восьмикупольна церква – добудова до великої і маленької церкви, всі іконостаси, колодязі.

 Час відродження стародавньої обителі настав у 1998 році, коли на ці гори прийшли три ченці з Почаєва на чолі з ігуменом Антонієм. Вони і розпочали нову епоху в житті монастиря.

До цього часу тут залишався неушкодженим лише один храм, в ім’я Преподобного Антонія Печерського, й одна печерна келія. А від двох інших храмів і монастирських споруд лишилась лише купа каміння.

Як і за часів святого Антонія, сьогодні тут фактично не відчувається поступу цивілізації. Храм і обителі келії опалюються окремими печами. Функції ж водопроводу в монастирі виконує гірський струмок. До речі, до нашого часу в обителі збереглося джерело, з якого брав воду ще преподобний Антоній. Вода містить багато корисних мінералів, які мають благодатний вплив на здоров’я людини.

Також можна зануритись в купель, яка зцілює не тільки душу, а й тіло.

Ченці нам розповідали, що були випадки, коли сюди приїздили невиліковно хворі люди, яким залишалося їм жити лічені дні… Але після занурення у воду, вони живуть уже багато років.

… Сьогодні тут, на Лядовській горі, як і тисячу років тому, чисте, п’янке повітря, тиша, спокій, і те, що не піддається визначенню у словах – благодать і намоленность. Тут люди задовольняють свої духовні запити через роботу і молитву, отримують душевний спокій, спілкуючись тихенько наодинці з Господом.

Тут зовсім інший, особливий світ. Сюди не йдуть шукати славу, а шукають тут смиренномудрості й умиротворіння.

Навкруги така благодать, що не хочеться покидати це місце. Тихе, мирне життя в храмі порушують  лише пориви вітру, які мимоволі ніби приводять тебе до тями… Озирнувшись навколо ти ніби зачаровуєшся від цієї місцевості.

З одного боку храм, а з іншого такі простори… Хочеться розправити крила та полетіти десь вдалечінь, туди, де все здається єдиним цілим. Де всі життєві задачі та неприємності розчиняються в блакитному горизонті…

Тут дійсно відчуваєш спокій на душі. Здається, що щось Божественне торкається до струн твоєї душі і хочеться творити, співати або просто мовчати. Тут ти відчуваєш себе, якоюсь іншою, якоюсь справжньою.  Саме в такі моменти відбувається пізнання самого Себе…

На честь  ікони Божої матері в Лядовській обителі в 2009 році був побудований і освячений храм на третьому поверсі братського корпусу. 

Оздоблення храмів в монастирі, іконостаси, кіоти, ікони виготовляються з довговічного матеріалу – каменя і смальти.

Братія монастиря, будівельники, каменотеси і іконописці освоїли мистецтво різьблення по каменю і мозаїку.

Під храмом і поруч з ним збереглися стародавні крипти – кістниці. В печеру-Кістницю можна зайти і розглянути останки стародавніх ченців. За словами ченців, деяким з них – понад 400 років.

 Ми ДЗВОНИЛИ в МОНАСТИРСЬКІ ДЗВОНИ !!!

В черговий раз, коли ми відвідували це надзвичайне місце, нам пощастило, один з монахів нам запропонував піднятися в саму гору і подивитися дзвіницю, а потім і допомогти з дзвоном.

…. ДЗВІНИЦЯ – в даний час викладена з каменю та знаходиться майже на самому верху гори над храмами монастиря і дзвін її чути далеко. Поки ченці показували нам храми підійшов час післяобіднього дзвону і нам запропонували подивитися дзвіницю, а потім і допомогти з дзвоном. 
Головний і найбільший дзвін знаходиться на третьому поверсі, а дзвони поменше на четвертому.
 Коли він задзвонив ми спершу відчули тремтіння десь під нами, потім затремтіла дерев’яна підлога на якій ми стояли, потім коливання по всьому тілу.