Національний театр опери та балету (м.Київ)

Театр опери і балету був  заснований в 1867 році і незважаючи на свою відносно коротку історію, здобув визнання далеко за межами України. 

Національний академічний театр  знаходиться на вулиці Володимирська, 50 поруч з метро “Золоті ворота” і метро “Театральна” в самому центрі міста Київ.

Театр дуже красивий всередині і зовні, гарне оформлення коридорів, залів, зручні стільці, красиві люстри. На одному із поверхів висять портрети театральних діячів.

Сьогодні театр опери та балету має у своєму розпорядженні балетну і оперну трупи, а також симфонічний оркестр. Його творча репутація залишається незмінно високою вже не одне десятиліття поспіль, з успіхом відбуваються гастролі в різних країнах світу. 

До репертуару входять твори Лисенка, Чайковського, Моцарта, Верді, Пуччіні, Адана, Мусоргського, а також багатьох інших композиторів зі світовим ім’ям.

Атмосфера тут дійсно вражає. Ти потрапляєш ніби в інший світ. Жінки у вечірніх сукнях та на підборах, чоловіки – у костюмах або красивих сорочках. Ніхто нікуди не біжить, не квапиться. Здається, що ти торкаєшся чогось розкішного, помпезного.

Закривши очі, можна навіть уявити, як дуже давно, десь в 19 столітті, тут збиралася вся еліта Києва. Жінки в дорогому вбранні, повільно проходжувались коридорами театру, взявши своїх кавалерів під руку. І тільки відчуваєш запах розкішних парфумів, який вітає тут і досі.

Тут панує атмосфера розкоші та багатства. Декоративна ліпнина на стінах та стелі, мармурова підлога та розкішні сходи придають театру ще більшої розкоші.

Венеційські дзеркала та світильники з Відня переносять тебе туди, в 19 сторіччя.
Здається, що затримавши погляд в цих дзеркалах ти можеш побачити тих жінок у розкішних сукнях, які красувалися перед ними. Закривши на хвильку очі, ти можеш відчути шерех їхніх суконь та стукіт підборів по мармуровій підлозі. Відчути запах дорогих сигар від їхніх кавалерів та уявити ледь сором’язливий  погляд з-під жіночих віял.

А зайшовши до зали просто захоплюєшся від цієї краси!!!
Крісла обтягнуті оксамитом, люстра, ніби з королівського палацу  та червоний колір в поєднанні з позолотою тільки придає розкоші театру. Ти відчуваєш себе в іншому вимірі.

Тут хочеться побути по довше. Насолодитися інтер’єром та запам’ятати кожну деталь, кожну дрібничку. Хочеться відключити мозок і насолоджуватись прекрасним, відчути себе справжньою леді.
Такі місця варто відвідувати. Вони роблять нас кращими та духовно збагачують.

_________

Історія Національного театру опери та балету

Театр опери і балету був  заснований в 1867 році, але у  лютому 1896 році після ранкової вистави «Євгенія Онєгіна» сталася пожежа, що повністю знищила будівлю Міського театру, після чого був оголошений конкурс на проект нової будівлі. Цей конкурс виграв проект російського архітектора Віктора Шретера. Спорудження нової будівлі на місці старого театру розпочалося у 1898 році.

Зал оперного театру включав партер, амфітеатр, бельетаж та чотири яруси, що вміщують близько 1650 глядачів (у партері 384 місця).

Над головним входом театру був встановлений офіційний герб Києва із зображенням архістратига Михаїла — покровителя міста, проте за наполяганням Київського митрополита Фіогноста, який вважав театр гріховним закладом, герб замінили алегоричною композицією: геральдичні грифони тримають у лапах ліру, як символ музичного мистецтва.

Фасад будівлі прикрашали бюсти композиторів Михайла Глинки та Олександра Сєрова, які подарували Києву артисти петербурзького Маріїнського театру. Урочисте відкриття та освячення нової будівлі відбулося 15 (28) вересня 1901 року.

 У роки революції приміщення оперного театру використовувався не тільки для мистецтва, але й для проведення з’їздів. Зокрема, 1917 року в приміщенні оперного театру проходив ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд, на якому було проголошено Перший Універсал Української Центральної Ради.

З приходом радянської влади у 1919 році театр було націоналізовано і названо «Державним оперним театром ім. К.Лібкнехта»

У 1930-ті роки обговорювався проект соціалістичної перебудови приміщення київського оперного, якому хотіли надати архітектурних особливостей нового «пролетарського стилю». Проте перебудова торкнулася лише зняття бюстів російських композиторів та зведення прибудови до тильної сторони будівлі двоповерхового приміщення репетиційних залів. 

В роки німецько-радянської війни театр було евакуйовано в Уфу, потім в Іркутськ, де театр працював до 1944 року. В той же час частина трупи, а також значна частина декорацій залишалися у Києві, і театр продовжував працювати в умовах німецької окупації. 

У 1983–1988 роках було здійснено капітальну реконструкцію театрального приміщення (архітектор Борис Жежерін). Реставратори внесли значні зміни у закулісну частину театрального приміщення, що дозволило збільшити кількість репетиційних залів, гримувальних кімнат, було обладнано спеціальний хоровий клас.
Також було збільшено параметри сцени до 20 м вглиб і 27 м у висоту. Загальна площа сцени тепер становить 824 м².
Також під час реставрації замість старовинного органу встановили новий, зроблений на замовлення театру чеською фірмою «Рігер-Клос».
Було переобладнано й оркестрову яму, в якій зараз одночасно може розміститись 100 музикантів.

Загалом після реставрації площа театральних приміщень збільшилася на 20000 м². Стало вдвічі більше гримувальних кімнат, з’явилося кілька нових репетиційних залів.

У 2017 році на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 150 років з часу заснування Національного академічного театру опери та балету імені Тараса Шевченка в місті Києві.