ЇЇ називають не існуючим раєм, оскільки Бакоту ви не знайдете на карті…  Цього разу хочу вам розповісти про надзвичайне місце  з надзвичайною енергетикою.

Бакота – затоплене село в Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області.
Місцевість, де колись жили близько двох тисяч людей, нині вражає чарівними краєвидами, загадковими знахідками та унікальним скельним монастирем. А ще саме тут ви маєте можливість помилуватися Дністровським водосховищем та скуштувати цілющої води із місцевого джерела.

Детальніше про розваги та проживання на Бакоті можна дізнатися на сайті
 bakota.com.ua/

До цих фантастичних краєвидів ми намагаємося потрапити, як тільки наш шлях пролягає в ці края. Ми були тут і влітку і ранньою весною… Бакота в любу пору року прекрасна!!!

Відстань від  Кам’янець-Подільського до цього місця приблизно 50км. 

Коли ми вперше побували на Бакоті і побачили ці краєвиди, то у нас відібрало мову, ми стояли, затамувавши подих,  і просто дивилися, боячись поворухнутись.  А яка тут енергетика!!!

Кажуть місцеві,  що сила цього місця порівняна з енергетикою древнього Тибету. На землі існують місця, де енергетична оболонка людини починає вібрувати по-особливому. Потрапляючи в таку місцевість, людина заряджається енергією, до нього приходить розуміння, куди рухатися далі і яке його призначення. 
Скелі Бакоти та її місцевість відносяться якраз до таких місць!!!

Заінтриговані??? Тому знову взувайте зручне взуття (ходити доведеться багато), беріть бутерброди і поринемо в історію…

…нам потрібно спуститися майже до підніжжя цих скель вузенькими сходами…)))

Про історію появи цієї фантастичної місцевості можна писати книги, але вони всі будуть мати сумний фінал.
Раніше Бакотою називалося село в Хмельницькій області, перші згадки про яке датуються 1024 роком.

Уявіть, ось там де зараз ми милуємося Дністровським водосховищем трохи більше 40 років назад були села, ліси, сади та вирувало життя.

У 1981 році, під час будівництва Дністровської ГЕС, усе населення краю було переселене до сусідніх міст. Саму ж Бакоту, разом з іншими селами, затопили.

Але життя продовжується і на сьогоднішній день туристів це місце приваблює краєвидами, кількома пляжами та, звісно, залишками скельного монастиря.

Далі ідемо до залишків Бакотського монастися.

До цього скельного монастиря, ми спускаємося вузькими сходами, іноді кам’янистими тропами…. а навкруги… фантастична природа, краєвиди, чисте повітря, позитивна енергетика та над кришталевою водою витає дух вікової історії…

Є версія, що Бакотський монастир заклав преподобний Антоній, який заснував Антонієві печери в Чернігові та Києво-Печерській Лаврі.

Щоправда, до наших днів із усіх келій та усипальниць збереглися лише кілька печер, у одній із яких розташована стара церква. Хоча печери це голосно сказано, це більше – неглибокі гроти, найдовший з яких не перевершує десяток мет­рів.
Усі вони заставлені різними іконами та церковною атрибутикою, 

Для мене в цьому місці завжди якась особлива атмосфера… не дивлячись на те, що тут часто буває досить людно.

Свято-Михайлівський скельно-печерний монастир знаходиться на схилі Білої гори на висоті 70 м в обриві берега. Біля монастиря знаходиться три джерела чистої і дуже смачної води, температура якої навіть влітку не піднімається вище 8-12 градусів.
Крім того, що вода дійсно дуже смачна, місцеві жителі стверджують, що можливо зцілилися від багатьох хвороб завдяки вживанню цієї води.

Історія Бакоти закінчилася в 1981 році, коли в ході будівництва Новодністровської ГЕС населення було виселено в сусідні міста, а сам населений пункт повністю затоплений водою.

У 1996 році обвал верхньої скелі Білої гори знищив основну масу печер та усипальницю з настінними розписами і фресками XI—XIII століть. Лише в одному місці збереглися залишки келій і поховань монахів, нечисленні руїни Михайлівської церкви і покинуті фруктові сади.

Сьогодні Бакотою умовно називаються місця вздовж берега Дністра, розташовані поблизу залишків монастиря. За даними метеорологів, у цьому районі існує своєрідний  унікальний мікроклімат  — рівнозначний  ялтинському, а скелі й ліси захищають узбережжя Дністра від північних повітряних потоків.

Мальовнича природа і романтичний імідж цих місць приваблюють сюди численні потоки паломників і мандрівників.

Буває, людина відкриває для себе таке місце, де ніби знає відповіді на всі питання. Де голова вільна від зайвих думок і турбот.  Просто неземне, якесь магічне місце… Один день подорожі сюди здатний подарувати сил і відкриттів на цілий рік!

Це місце залишило величезний слід у наших серцях. Сюди ми будемо повертатись знову і знову… Адже побувавши раз, ви неодмінно повернетесь знову.

Такі місця не залишать байдужим нікого. Пройшов вже час після нашої подорожі, але ми й досі пам’ятаємо ту красу, яка змусила нас оціпеніти на деякий час… ту енергетику, яка дала змогу зрозуміти в якому напрямку кожному з нас потрібно рухатись .

І саме головне, ми в котрий раз впевнилися в тому, що потрібно більше подорожувати, для того щоб наповнюватись надзвичайними емоціями  та перезавантажувати своє тіло та душу для чогось більшого та незбагненного…

Насолодившись фантастичними краєвидами природи та підкріпившись чистою джерельною водою ми вирішили повертатись. Але побачена краса заставила нас всіх зупинитись.
Почало вечоріти…

Велике помаранчеве сонце ніби прощається з цим днем, повільно ховаючись з поля зору. Спочатку здається, що воно рухається дуже повільно, пробігаючи променями по гілках дерев, пагорбам, відблискуючи у водах Дністра  а потім пірнає за горизонт. Бакота занурюється в сутінки…

Що може бути кращим і емоційнішим за захід сонця? 
Природа на Бакоті завмирає, стає все тихіше і тихіше.  Здається, що навіть легкий вітерець зупиняться, щоб на мить помилуватися цією красою. 
Те, що вдень здавалося величним та могутнім тоне у вечірніх сутінках. І залишаються лише нечіткі обриси, які здалеку здаються якимись містичними.

Захід сонця наповнений чарами та магією. Його прагнуть побачити, запам’ятати на картинах, фотознімках, описати словами. У променях заходу люди пояснюються в почуттях, роблять пропозиції або ж просто, без слів, сидять в обіймах, схиливши голови назустріч один одному. 
Коли споглядаеш захід сонця, стає трохи сумно...
Тому що кожен раз, проводжаючи його думаєш: “яким би не був цей день, це мій день і він йде назавжди”.

Як шкода, що багато хто з нас нехтують можливістю приєднатися до споглядання цього справжнього дива, вибираючи більш буденні заняття.

Хочеться милуватися цією красою вічність. Але треба повертатися…

Детальніше про розваги та проживання на Бакоті можна дізнатися на сайті
 bakota.com.ua/