Оберіть мову тексту...
Монастир Походження Дерева Хреста Господнього (колишній домініканський монастир). (Львівська обл.)
Домініканський монастир розташований в с.Підкамінь Львівської області та є пам’яткою архітектури XVIII ст.
Він розмістився на височині і за розташуванням та характером укріплень був міцною фортецею, що і нині належить до видатних пам’яток оборонної архітектури ХVІІІ ст.
Оборонні стіни висотою 4-6 м утворювали зовнішній мур, що нагадувало восьмикутну зірку. У склад комплексу також входять келії та окремо зведена дзвіниця з трьома високими напівкруглими арками.
При вході до монастиря відразу увагу привертає бароковий костел Вознесіння, який, попри ушкодження, приваблює прочан.
У монастирі є підземний храм, до якого ченці ставляться з особливою пошаною. В глибоких підземеллях монастиря, кажуть, збереглися потаємні ходи, що вели аж до Чортового каменя. 
Але їх не покажуть…
Заходячи на територію монастиря, відразу ж відчуваєш себе якось спокійно і умиротворено. Хочеться спокійно походити по території та просто подякувати Богу за те, що маєш.
Ви знаєте, що ми відвідуємо дуже багато храмів, монастирів та намолених місць, і кожного разу дивуєшся яку гамму відчуттів можна відчути та пережити.
Починаєш по ішому мислити та задавати собі філософські…. навіть сокровенні запитання… 
заглядаєш в такі потаємні куточки своєї душі, навіть іноді здається, що душа починає боліти на фізичному рівні. Адже у кожного з нас є такі спогади, вчинки, таємниці, 
які ми десь ховаємо подалі від себе, щоб не боліло, не згадувалось… А такі місця допомагають з цим розібратися, наче розмістити все по поличкам. Якось стає все зрозумілим…
І здається, що Господь тебе чує, навіть коли твої вуста мовчать і дає силу та натхнення жити далі…
У центрі монастиря розташована унікальна позолочена бронзова фігура Божої Матері з маленьким Ісусом. За майже трьохсотлітню історію Богородиця пережила не одне лихо, але встояла. Після Другої світової війни вона повністю почорніла, проте з приходом монахів до монастиря поступово стала самоочищатися і набувати первісного яскраво-жовтого кольору.
Чи не диво?
Дякуючи нашому екскурсоводу Василю ми змогли зайти до церкви, яка діє на території монастиря.
В середині церкви дуже красиво та спокійно, пахне свічками та ладаном. Як я люблю цей запах, який завжди мені нагадує про дві сторони життя: народження та смерть. А дотик холодного повітря до твого тіла, ніби нагадує про те, що Господь поряд. Це ніби Він сам торкається тебе, ніби нагадує: Я тут, Я поряд!!! 
І відразу відчуваєш себе захищеною та в безпеці. Закриваючи очі починаєш дякувати за все: що живеш, що ходиш, відчуваєш, радієш… та бачиш таку красу навколо себе.
Монастир славився величезною бібліотекою та архівом, який повністю згорів під час Першої світової війни. Також монастир був осередком культури та мистецтва в окрузі. Тут діяли школи для художників, скульпторів та для дітей.
Та найбільшу славу монастирю принесло проголошення ікони Богородиці чудотворною, а гори Рожаниці — святими в 1725р.
Занепад обителі розпочався у 1772 році, коли ці землі перейшли у володіння Австро-Угорщини і розпочались масові закриття монастирів. Саме тоді було вивезено коштовності і зброю, а також забрано значну частину земель. Від остаточного закриття монастир врятувала смерть імператора Йосифа ІІ, проте до колишнього розквіту Обитель вже ніколи не поверталася.
Сильних ушкоджень монастир зазнав під час Першої світової війни, коли було значно поруйновано будівлі і внутрішнє оздоблення костелу. Від сильного артилерійського обстрілу у 1915 р. частково обвалилося склепіння.
В результаті пожежі, яка виникла у 1916 році, згоріло багато картин, портретів та ікон, матеріальних цінностей. Вогонь знищив близько 500 цінних рукописів i книг бiблiотеки. Реставрацію споруд було проведено в міжвоєнний час.
Під час світових воєн монастир зазнав значних втрат і в 1945 р. був ліквідований. 
У 1946 р. радянська влада організувала тут концтабір для українського духовенства та в радянський час пересильну тюрму. Це завдало великої шкоди цьому місцю, оскільки в’язні аби не замерзнути спалили майже все оздоблення інтер’єру монастиря.
Згодом у монастирських мурах було засновано психоневрологічний інтернат закритого типу (він і досі існує). Храм перетворили на конюшню, а ще пізніше на гараж. В одній каплиці зберігали зерно, в іншій мінеральні добрива, а ще в іншій вигодовували сторожових собак в’язниці.
У 1997 р. сакральні споруди та частину келій передали монахам Студійського уставу УГКЦ. Того самого року розпочалася відбудова святині.
На території монастиря, у скелі, був видовбаний колодязь глибиною майже в 100 метрів. Роботи по його влаштуванню тривали 18 років й були завершені в 1708 році. Але на даний час він не діє, тому що відновлення колодязя потрібно дуже багато коштів. І також не виключають, що туди скидували загиблих воїнів та померлих людей. Але ця інформація достеменно не відома.
Доминиканский монастырь в селе Подкамень (Львовская обл)
Доминиканский монастырь расположен в селе Подкамень Львовской области и является памятником архитектуры XVIII века.
Он разместился на возвышенности и по расположению и характеру укреплений был мощной крепостью, что и в настоящее время принадлежит к выдающимся памятникам оборонной архитектуры XVIII века.
Оборонительные стены высотой 4-6 м образовывали восьмиугольную звезду. В состав комплекса также входят кельи и отдельно сведена колокольня с тремя высокими полукруглыми арками.
При входе в монастырь сразу внимание привлекает костел Вознесения, который, несмотря на повреждения, привлекает паломников.
В монастыре есть подземный храм, к которому монахи относятся с особым уважением. В глубоких подземельях монастыря, говорят, сохранились потайные ходы, которые вели до Чертового камня. Но их не покажут…
Заходя на территорию монастыря, сразу же чувствуешь себя как-то спокойно и умиротворенно. Хочется походить по территории и просто поблагодарить Бога за то, что имеешь.
Вы знаете, мы посещаем много храмов, монастырей и святых мест, и каждый раз удивляешься той гамме ощущений, которые чувствуешь и переживаешь.
Начинаешь по-другому мыслить, задавать себе философские и очень часто сокровенные вопросы. Заглядываешь в такие тайные уголки своей души, что чувствуешь, как душа начинает болеть физически. Ведь у каждого из нас есть такие воспоминания, поступки, тайны, которые мы где-то прячем подальше от себя, чтобы не болело, не вспоминалось… А такие места помогают с этим разобраться, разложить все по полочкам. И становится многое понятно…
И в таких местах ты точно знаешь, что Господь тебя слышит, даже если твои уста молчат и это дает силу и вдохновение жить дальше…
В центре монастыря расположена уникальная позолоченная бронзовая фигура Божьей Матери с маленьким Иисусом. За почти трехсотлетнюю историю Богородица пережила не одно бедствие, но устояла. После Второй мировой войны она полностью почернела, но с приходом монахов в монастырь постепенно стала самоочищаться и приобретать первоначальный ярко-желтый цвет.
Не чудо ли?
Благодаря нашему экскурсоводу Василию мы смогли зайти в церковь, которая действует на территории монастыря.
В церкви очень красиво и спокойно, пахнет свечами и ладаном. Как я люблю этот запах, который всегда мне напоминает о двух сторонах жизни: рождение и смерть.
А прикосновение холодного воздуха к твоему телу, будто напоминает о том, что Господь рядом. Это как будто Он сам касается тебя, словно напоминая: Я здесь, Я рядом!!! И сразу чувствуешь себя защищенной и в безопасности.
Закрывая глаза, начинаешь благодарить за все: что живешь, что ходишь, чувствуешь, радуешься… и видишь такую красоту вокруг себя.
Монастырь славился огромной библиотекой и архивом, который полностью сгорел во время Первой мировой войны. Также монастырь был центром культуры и искусства в округе. Здесь действовали школы для художников, скульпторов и для детей.
Но наибольшую славу монастырю принесло провозглашения иконы Богородицы чудотворной, а горы Рожаници – святыми в 1725 году.
Упадок обители начался в 1772 году, когда эти земли перешли во владение Австро-Венгрии и начались массовые закрытия монастырей. Именно тогда было вывезены драгоценности и оружие, а также забрали значительную часть земель. От окончательного закрытия монастырь спасла смерть императора Иосифа II, однако до былого расцвета Обитель уже никогда не возвращалась.
Сильных повреждений монастырь получил во время Первой мировой войны, когда было значительно разрушено здания и внутреннее убранство костела. От сильного артиллерийского обстрела в 1915 частично обрушилось свод.
В результате пожара, возникшего в 1916 году, сгорело много картин, портретов и икон, материальных ценностей. Огонь уничтожил около 500 ценных рукописей и книг библиотеки. Реставрацию сооружений было проведено в межвоенное время.
Во время мировых войн монастырь понес значительные потери и в 1945году был ликвидирован. В 1946 году советская власть организовала здесь концлагерь для украинского духовенства и в советское время пересылочную тюрьму. Это нанесло большой вред этому месту, поскольку заключенные, чтобы не замерзнуть, сожгли почти все убранство интерьера монастыря.
Со временем в монастырских стенах был основан психоневрологический интернат закрытого типа (он до сих пор существует).
Храм превратили в конюшню, а еще позже на гараж. В одной часовне хранили зерно, в другой минеральные удобрения, а еще в другой выкармливали сторожевых собак тюрьмы.
В 1997 году Сакральные сооружения и часть келий передали монахам Студийского устава УГКЦ. В том же году началось восстановление святыни.
На территории монастыря, в скале, был выдолбленный колодец глубиной почти в 100 метров. Работы по его устройству продолжались 18 лет и были завершены в 1708 году. Но в настоящее время он не действует, так как восстановление колодца нужно много средств. И также не исключают, что туда сбрасывали погибших воинов и умерших людей. Но эта информация точно не известна.
Фото
