🇸🇰 Печера Свободи (Словаччина)

Оберіть мову тексту...

⚜️Деменівська печера Свободи  – це одна з найпрекрасніших і дивних печер в усій Європі. Печера була виявлена в 1921 році. Відкрита для туристів була в 1924 році.

Вхід в печеру лежить на висоті 870 м над рівнем моря і до нього веде зручна дорога. Печера свободи має складну систему коридорів, підземних залів та гротів. Тут величезна кількість галерей, величезних залів, гігантських порожнин і ярусів загальною протяжністю 13км. 
На сьогоднішній день, для відвідувань відкрита ділянка печери довжиною 1800м.  У самій нижній печерній частині протікає підземна річка Деменівка.

Спускаючись в печеру я заворожено озиралась. Сталагміти, сталактити виблискували різними кольорами: червоним, рожевим, фіолетовим, білим або жовтим. Величезні зали змінювалися вузькими коридорами та галереями.  Дивлячись навколо я ніби інтуїтивно когось шукала поглядом.
Що це все мені нагадувало? Я відчувала себе ніби в казці, ніби в підводному царстві. Так!!! Це все було схоже на підводні рифи!!! І тут моя уява розгулялася…

На деякий час здалося, що нам дозволили прогулятися по самому незвіданому місцю нашої Землі – морському дні. Занурюючись все більше і більше в печеру, я відчувала себе якось дивно.
Все навкруги здавалося ніби зачарованим, ніби якась чаклунка на мить зупинила все живе навкруги і перетворила на надзвичайні скульптури: дерева, стовпи, величезні гриби, бурульки, квіти, незвичної форми спіралі…  Ось, погляд на мить зупинився на величезній медузі помаранчевого кольору, а там, десь вдалечині, виблискують в усій красі морські зірочки. А навколо ці неймовірні рифи… Вони різного розміру та форми і здається, що між ними причаїлися морські жителі. 


Лиш тільки плескіт підводної річки іноді виводив тебе із зачарованості від побаченого. Річка доповнювала це фантастичне видовище… Іноді стрімким потоком вона неслася між каміння, а іноді, лагідним озерцем перетворювалася на нашому шляху.

В залі Великий храм, нас вразило Перлове озеро. Воно придавало унікальності цьому місцю. Здавалося, що ніби хтось по дну озера розкидав перли, які виблискували різними кольорами навколо. Воно було настільки чисте та прозоре, що було схоже  на величезне чарівне дзеркало…  Але все, що відбивалося в ньому міняло свій колір.
А може воно було дійсно чарівним?
І нахилившись до нього можна було побачити не тільки своє відображення, а й свій внутрішній стан, емоції та потаємні куточки своєї душі?

Рожевий зал мав також своє чарівне Ленковське озеро, яке було прикрашене великим кам’яним лататтям. Здавалося, що це  чарівні віночки нездійсненних мрій застигли на цьому озері… Мрії тих людей, які тут побували. Вони здавалися вже не живими, але з надією чекали, що про них колись згадають…
Відблиск рожевих бурульок придавав цьому залу неперевершеної чарівності. Тут дійсно хотілося затриматися та побути на одинці.

Здивував нас і Органний зал. Коли залунала музика все навколо ніби ожило. Здавалося, що ця мелодія звучить десь з глибини печери, що хтось невидимий грає на казковому інструменті для свого зачарованого царства. Кожна нота ніби вдарялася об ці застиглі крапелькі, які починали виблискувати і кружляти навколо нас божественними звуками, зачаровуючи нас… Це було магічно…

Горизонтальні проходи в печері змінювалися глибокими колодязями на стінах яких висіли величезні грони різнокольорового закам’янілого  винограду. Є в печері і дивовижної краси водоспади, але навіть вони не порушують тишу, яка панує під землею. Здається, що печера живе своїм життям, дозволяючи туристам іноді торкатися своєї неземної краси.

Але саме найбільше мене вразила Біла зала. Це щось таке ніжне і водночас  величне. На хвильку я уявила себе в підводному царстві. Мені здалося, що я чую сміх Аріель, яка причісує своє волосся морським їжаком і посміхається. А навколо неї кружляють різнокольорові рибки. В цій залі все було таке дивовижне, що просто дивуєшся побаченому. Це дійсно зала якоїсь морської принцеси. Білий колір змінювався  біло-рожевим і це все діамантами, виблискувало навкруги.

Блукаючи вузенькими коридорами цієї зали ловиш себе на тому, що ти бачиш все якимось чарівним та магічним: ось десь вдалині, немов білосніжна ковдра, нависла величезна брила, а далі твій погляд підхоплює морську хвилю, яка на мить застигла в повітрі, а там десь в темряві, немов перлини, розкидані зовсім маленькі сталагміти.

Це дійсно унікальна печера. Вона надзвичайна.
Мені здалося, вона схожа на внутрішній світ людини: тут є і закинуті дитячі мрії, і солодкі спогади, і бурхливі ріки юності,  і приховані страхи дорослого життя. Все ніби застигло на мить і чекає… чекає на того, хто прийде і не злякавшись цієї внутрішньої глибини, все це розбудить.

 

📝 Текст: Анна Дяченко
https://www.facebook.com/dychenkoanet
📸 Фото: Люда Томко
https://www.facebook.com/tomkolu

Деменовская пещера Свободы – одна из самых прекрасных и удивительных пещер во всей Европе. Пещера была обнаружена в 1921 году. Открыта для туристов была в 1924 году.

Вход в пещеру находится на высоте 870м над уровнем моря и к нему ведет удобная дорога. Пещера Свободы имеет сложную систему коридоров, подземных залов и гротов. Здесь огромное количество галерей, огромных залов, коридоров и ярусов общей протяженностью 13 км. В настоящее время для посещений открыт участок пещеры длиной 1800м. В самой нижней пещерной части протекает подземная река Деменовка.

Спускаясь в пещеру, я была очарована этой красотой. Сталагмиты, сталактиты сверкали различными цветами: красным, розовым, фиолетовым, белым или желтым. Огромные залы сменялись узкими коридорами и галереями. Оглядываясь вокруг, я интуитивно искала кого-то взглядом.
Что все это мне напоминало? Я чувствовала себя будто в сказке, или в подводном царстве.
Да!!! Это все было похоже на подводные рифы!!! И здесь мое воображение разгулялось …

На некоторое время показалось, что нам разрешили прогуляться по самому неизведанному месту нашей планеты – морскому дну. Погружаясь все больше и больше в пещеру, я чувствовала себя как-то странно. Все вокруг казалось заколдованным, не живым. Было такое впечатление, что какая-то злая колдунья на мгновение остановила все живое вокруг и превратила в прекрасные скульптуры: деревья, столбы, огромные грибы, сосульки, цветы, необычной формы спирали … Вот, взгляд на мгновение остановился на огромной медузе оранжевого цвета, а там, где-то вдалеке, сверкают во всей красоте морские звездочки.
А вокруг эти невероятные рифы…
Они разного размера и формы и кажется, что между ними спрятались морские жители.

И только шум подводной реки иногда выводил тебя из магического сна от увиденного. Река дополняла это фантастическое зрелище. Иногда стремительным потоком она неслась между камнями, а иногда, превращалась на волшебное озеро, в котором можно было увидеть всю глубину этой пещеры.  

В зале Большой храм нас поразило Жемчужное озеро. Оно придавало уникальности этому месту. Казалось, будто кто-то по дну озера разбросал жемчуг, которые повсюду сверкали различными цветами. Оно было настолько чистое и прозрачное, что было похоже на огромное волшебное зеркало… все, что отражалось в нем, меняло свой цвет.
А может, оно действительно было волшебным? И наклонившись к нему можно было увидеть не только свое отражение, но и свое внутреннее состояние, эмоции и потаенные уголки своей души?

В Розовом зале было свое волшебное Ленковское озеро, которое украшали большие каменные кувшинки. Казалось, что это волшебные веночки с несбыточными мечтами застыли на этом озере… Мечтами тех людей, которые здесь побывали. Они казались уже не живыми, но с надеждой ждали, когда к ним вернутся… И только отблеск розовых сосулек придавал этому залу непревзойденного очарования. Здесь действительно хотелось задержаться и побыть наедине с собой.

Удивил нас и Органный зал. Когда зазвучала музыка, все вокруг будто ожило. Казалось, что эта мелодия звучит из глубины пещеры, что кто-то невидимый играет на сказочном инструменте для своего подземного царства. Каждая нота ударяясь об застывшие капельки, начинала сверкать и кружить вокруг нас божественными звуками. Это было магически…

Горизонтальные проходы в пещере менялись глубокими колодцами на стенах которых висели огромные гроздья разноцветного окаменевшего винограда. Есть в пещере и удивительной красоты водопады, но даже они не нарушают тишину, которая царит под землей. Кажется, что пещера живет своей жизнью, иногда позволяя туристам касаться своей неземной красоты.

Но больше всего меня поразил Белый зал. Это что-то такое нежное и одновременно величественное. На минуту я представила себя в подводном царстве. Мне показалось, что я слышу смех Ариэль, которая причесывает свои волосы морским ежом и улыбается, а вокруг кружатся разноцветные рыбки.
Это действительно зал какой-то морской принцессы. Белый цвет сменялся бело-розовым и это все, словно бриллианты, сверкало вокруг.

Блуждая узкими коридорами этого зала ловишь себя на том, что ты видишь все каким-то волшебным и магическим: вот где-то вдали, словно белая одеяло, нависла огромная глыба, а дальше твой взгляд подхватывает морскую волну, которая на мгновение застыла в воздухе, а там где-то в темноте, словно жемчужины, разбросаны совсем маленькие сталагмиты.

Это действительно уникальная пещера. Она необыкновенная.
Мне показалось, что она похожа на внутренний мир человека: здесь есть и заброшенные детские мечты, и сладкие воспоминания, и бурные реки юности, и скрытые страхи взрослой жизни. Все вроде застыло на мгновение и ждет… ждет того, кто придет и не испугавшись такой внутренней глубины, все это разбудит.

 

📝 Текст: Анна Дяченко
https://www.facebook.com/dychenkoanet
📸 Фото: Люда Томко
https://www.facebook.com/tomkolu

Фото

Відео

Ми в соц мережах...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *