У Донецькій області є відомий на весь православний світ монастир – Святогірська Лавра, територію якого оточують крейдяні гори, зарослі реліктових сосен і омивається найбільшою на сході Україні річкою Сіверський Донець.
У Свято-Успенській лаврі зберігаються мощі Іоана Затворника Святогірського. Це місце історично цінне і дивно-мальовниче, красою якого захоплювався ще Антон Павлович Чехов.
Сюди завжди йдуть не тільки групи паломників, а й звичайні туристи. Багато, хто тут бували, говорили, що земля ця переповнена благодаттю і любов’ю, яка відчувається і в багатстві зелені та квітів, і в доброзичливості місцевих жителів, і в багатьох зцілення, які отримували тут хворі та стражденні.
Аура навколо лаври дійсно дуже сильна. Це відчувається кожною клітинкою тіла. Тут дуже святі та намолені місця. Хоча, нажаль, це церква і московського патріархату, але Бог у нас єдиний. І приходимо ми в такі місця за молитвою та зціленням. Тут ми дуже близько до Бога, тому помисли наші повинні бути чистими та щирими.
П’ять століть історії Святогірської Лаври …
Монастир був заснований в 16 столітті. Спочатку монахи жили в печерах у високій крейдяній скелі, і тільки з кінця 17 століття стали будувати церкви і житлові будівлі біля річки і переселятися туди. У цьому святому місці не відмовляли в притулок мандрівникам.
В кінці 18 століття Катерина II закрила монастир і передала Святогір’я Григорію Потьомкіну, який створив тут розкішні умови для дворянських звеселянь. Але народ продовжував поклонятися монастирським святиням, тому за наказом Миколи I в 1844 році обитель була відроджена і після цього 70 років процвітала.
У 1922 році тут був організований будинок відпочинку для донбаських трудящих. У соборах і храмах перебували кінотеатр, овочесховище, антирелігійний музей. Здравниця збереглася у вигляді санаторію «Святі гори» поруч з Лаврою.
Відродилася знову обитель рівно через 70 років, в 1992 році. Статус Лаври був даний Святогорському монастирю в 2004-му. Святогірська Лавра знаходиться на території створеного в 1997 році національного парку «Святі Гори.»
Неподалік лаври є й церква святителя Миколая – здається, що вона наче виростає із крейдяної скелі. Все це створює чудовий архітектурний ансамбль, що милує очі туристів та паломників. Неподалік є каплиця названа на честь апостола Андрія Первозданного.
Сьогодні у Лаврі особливою є ікона Божої Матері – Святогірська. Ікону було написано афонським монахом.
Природа навколо Святогірської Лаври вражає. Все потопає в зелені реліктових сосен, навкруги квітнуть квіти. Здається, що сам Господь вибрав це місце для Своєї Обителі. Тут тихо та спокійно. Адже кожна людина, яка приходить сюди, думає про саме сокровенне.
За порядком на території Святогорської лаври стежать козаки. Вони не пропустять в обитель жінку без хустки, в брюках або спідниці вище коліна, з голими плечами, чоловіка в шортах або спортивному костюмі.
Влітку дозволяється купання в Сіверському Донцю недалеко від монастиря, відпочинок серед природних красот тут ніколи не заборонявся.
Побували ми і в печерах крейдяної скелі…
(Фото саме з печер ми не зробили, так як там заборонено фотографувати… )
Історичні документи свідчать, що життя в печерах крейдяної скелі тривало майже 60 років — із 1624 до 1679 р., коли біля підніжжя скелі на березі Сіверського Донця було побудовано першу дерев’яну церкву на честь апостолів Петра і Павла.
Наприкінці XVII ст. ченці переселилися в наземні споруди, а в печерних келіях крейдяної скелі мешкали тільки затворники.
Тут особлива аура та атмосфера. Стіни печери ввібрали в себе стільки молитв за цей час, що відчуваєш це, лише доторкнувшись до стіни рукою. З кожним кроком відчуваєш якусь особливу вібрацію в тілі, яка наповнює тебе чимось духовним.
Такі відчуття, ніби ти знаходишся на одній вібрації з тими ченцями, які тут мешкали. Адже десятками років вони тут жили, молились і навіть, хоронили своїх однодумців. Кожен з них сюди прийшов по своїй волі і тому, негативу в цих печерах зовсім немає. В печерах зовсім відсутнє денне світло. Дорогу освічують свічки, які стоять в нішах печер, а в повітрі вітає запах воску і тому, здається, що ти знаходишся десь в іншому вимірі.
Закриваючи очі ти відчуваєш, що Господь зовсім близько і Він чує кожне твоє слово, кожне твоє прохання. Відчуваєш, як Він торкається тебе прохолодою печер. І від того стає дуже моторошно і водночас спокійно…
На вершині скелі, на великої майданчику, обгородженій легкої гратами, височить красивою архітектури, з наскрізними арковими прорізами, каплиця Андрія Первозванного на чотирьох стовпах з нетесаного великого пісковика, увінчана куполом із золотим хрестом.
Пройшовши більше кілометра вгору печерою, опиняєшся на самій верхівці гори.
Краєвид, який відкрився перед нами вражає!!!
З одного боку річка, яка немов змія, в”ється навколо лаври. З іншого боку – глухі ліси. А у підніжжі величиє Святогірська Лавра, яка виблискує своїми золотими куполами, показуючи свою велич та могутнісь.
Піднімаючись по схилу Лисої гори ще вище, ми дійшли до пам”ятника Артему, який споруджено в 1927 р. на честь Федора Андрійовича Сергєєва (Артема) — революціонера, радянського державного і партійного діяча. Висота монумента понад 22м вагою 100 тон!!!!
Потрібно відзначити, що пам’ятнику видалася нелегка доля – він застав роки Великої Вітчизняної війни. До всього іншого, пам’ятник Артему – це складова цілісного комплексу пам’яток культури та історії Святогорська. Так, 27 грудня 2001 року Кабінет Міністрів України своєю постановою вніс монумент до реєстру пам’яток національного значення країни. Неподалік від пам’ятника Артему розташований новий комплекс монументів Героям війни.
Який краєвид відкривається звідси!!! Здається, ніби ти височієш над усім містом, яке відкривається твоєму взору. Все навкруги оповите реліктовими соснами, які додають цьому місцю загадковості. А у підніжжі величає Святогірська лавра, яка рокинулась уздовж всієї гори. І ти розумієш, чому саме ці гори називають Святими. Повітря тут насичене запахом дубів та сосен. Воно настільки чисте, що починає паморочиться голова.
Висновок: Мальовничий ландшафт, чисте повітря та святі місця роблять це місце унікальним. Тут можна вилікувати душу та наповнитись позитивною енергетикою. Це місце, де панує спокій та умиротворення. Це своєрідний православний центр південно-східної України. Але найбільше вражає сукупність пам’яток культури різних епох і художніх стилів, що створюють унікальний комплекс історико-архітектурного заповідника м. Святогірськ.